feed-image
Українська

Свято Миколая в храмі

СМК собор - Духовна дитяча недільна школа

 

 

Напередодні свята Миколая у суботу та неділю 18-19 грудня 2010 р.Б. в Свято-Михайлівському кафедральному соборі на Божественну літургію, таїнство Сповіді і Святого Причастя прийшли понад 250 дітей Духовної недільної школи 1 ст. По закінченню літургії відбулося привітання дітей колективом "Джерельце" під керівництвом А.І.Нестерової. Після співів та народних забавлянок на закінчення свята навіть встиг прибути Святий Миколай і привітати теплим словом і подарунками наших любих діточок. Всі присутні  отримали величезну насолоду від події. Потішені учасники поділилися радістю свята з рідними і близькими.

Останнє оновлення (Середа, 27 квітня 2011, 14:07)

 

Ой хто, хто Миколая любить

Душекорисні речі - Свята

 

Древніх відомостей про життя Святого Миколая збереглося небагато. Одними з джерел є перекази Святого Андрія Критського (VII ст.) та монаха-студита Іоана з Константинополя (V ст.).

Згідно різних переказів Миколай народився 270-286 рр. у грецькому місті-колонії Патара у провінції Лікія (Мала Азія), на той час це був елліністичний регіон.

За переказами його батьки були багатими та глибоко віруючими християнами, котрі охрестили сина відразу після його народження, що було рідкістю на той час. Змалку Миколай був дуже релігійним та вирішив присвятити своє життя богослужінню. Достеменно відомо, що будучи вченим юнаком, Миколай переселяється до Мири, де продовжує навчання, а його вуйко-єпископ висвячує ще молодого Миколая на священика.

Оскільки Святий Миколай вважається покровителем моряків, існує версія, що він також був мореплавцем або рибалкою, але ймовірніше, що його родина мала певне відношення до рибальства. По смерті батьків сину залишається великий спадок, він вирішує роздарувати майно потребуючим і здійснює цей задум протягом тривалого часу.

Роки ранньої душпастирської діяльності Миколая приходять на час сумісного правління двох римських імператорів Діоклетіана (правління 284—305) та Максиміана (правління 286—305), що й дозволяє приблизно оцінити вік Миколая. У 303 р. Діоклетіан виголошує право на переслідування християн. Після абдикації обох імераторів 1 травня 305 р. політика по відношенню до християн у двох частинах імперії була різною. В той час як у західній частині імператор Констанцій Хлор (правління 305—306) не допускає до кривавого переслідування християн, у східній частині імператор Галерій (правління 305—311) продовжує політику Діоклетіана аж до кінця свого правління і відмінив це рішення лише помираючи. Цей час з 303 по 311 рр. був найдовшим періодом переслідування християн у Римськїй імперії.


По смерті Галерія його наступник та одночасний з ним правитель Ліциній (правління 307—324) був терпимим до християнства. В результаті чого зростає чисельність послідовників християнської віри, а разом з цим і кількість єпископів, котрі керували громадою віруючих, мали значний соціальний та політичний вплив, а також багатства. Нерідко вони очолювали відповідні міста. Вірогідно у цей час Святий Миколай здобув посаду єпископа Мирійського. Для чого, згідно тогочасних традицій, його мали поважати та любити у тій місцевості, що звичайно було результатом доброчинності. Як і для інших єпископів того часу, популярність Миколая була запорукою його позиції та впливу.

Багато років св. Миколай був єпископом у Мирі. Згадані вище Св. Андрій Критський та монах Іоан зі студійського монастиря (Константинополь) стверджують, що він брав участь у Першому Вселенському Соборі 325 р. у Нікеї, під час якого вдарив по щоці свого опонента Арія. Через що був заарештований, але до закінчення собору звільнений та оправданий. Серед підписів Символу віри його ім'я не значиться, проте список збережено не повністю.

Помер приблизно у 345 році. День смерті Святого Миколая відзначають як день Святого Миколая, або просто Миколая щороку 6 грудня за новим стилем (церкви, що користуються Григоріанським календарем) та 19 грудня за новим стилем (церкви, що користуються Юліанським календарем).

Діяння Миколая стали причиною появи багатьох історій, завдяки яким він з часом став одним з найважливіших святих.

Один збіднілий чоловік не міг забезпечити своїх трьох доньок приданим. І, оскільки, відповідно до тамтешніх звичаїв, вони не зможуть вийти заміж, батько збирався відправити їх займатись проституцією. Дізнавшись про це, Миколай, на той час ще не єпископ, вирішує скористатись батьківським спадком, щоб зарадити біді. Протягом трьох ночей він пробирався до убогої хатини та щоразу закидав крізь вікно, у кімнату де ночували сестри, шмат золота — на придане для кожної з дочок.

Існує дві версії щодо ночей коли Миколай закидав золото. По одній — це відбувалось протягом трьох ночей підряд, за іншою — оскільки доньки були на рік молодша одна одної, то Миколай щороку, у ніч напередодні повноліття дівчини, приходив до хатини і залишав свій подарунок.

Знову ж таки, існує дві версії щодо закінчення історії. За однією: у третю ніч батькові сестер вдається викрити особу свого добродія і він сердечно дякує Миколаю за вчинене. На що Миколай заперечує та відмовляє, щоб старий дякував Богові, оскільки все від нього. За іншою: Миколай дізнається про задум батька викрити його і на третю ніч він вкидає золото не у вікно, а через комин будинку.

Цій історії відповідає часте зображення Св. Миколая на образах з трьома яблуками або трьома золотими кулями.

Саме завдяки цій історії засновано традицію анонімних подарунків на Миколая, особливо бідним та дітям.

Розповідають, що будучи іще немовлям Миколай був настільки побожним, що у дні посту (середу та п'ятницю) сосав материнське молоко лише один раз на день. А коли його уперше віднесли до купелі він встав на ноги і сам стояв.

В XI столітті грецька імперія переживала важкий час. Турки спустошували її володіння в Малій Азії, розоряли міста і села, вбивали їх жителів, і супроводжували свої жорстокості зневагою святих храмів, мощей, ікон і книг. Мусульмани робили замах знищити мощі святителя Миколая, глибоко шанованого всім християнським світом.

Осквернення святинь обурювало не тільки східних, але й західних християн. Особливо побоювалися за мощі святителя Миколая християни в Італії, серед яких було багато греків. Жителі міста Барі, розташованого на березі Адріатичного моря, вирішили врятувати мощі святителя Миколая.

8 травня кораблі повернулися до Барі і скоро радісна звістка облетіла все місто. Наступного дня, 9 травня, мощі святителя Миколая урочисто перенесли до церкви святого Стефана, що знаходилася недалеко від моря. Через рік була побудована церква на честь святителя Миколая і освячена папою Урбаном II.

У Маларському соборі (10-15.09.1089 р.), скликаному Римським папою Урбаном II з метою примирення церков брала участь і делегація Київської православної митрополії, яку благословив Митрополит Київський і всієї Руси Іоан ІІI. Члени цієї місії були у м. Барі на освячені перенесеної гробниці св. Миколая.

Культ святого Миколая починає рости від того часу, коли імператор Юстиніан І (527—565) збудував на його честь церкву у Царгороді. Візантійський імператор Мануїл Комнін (1143—1181) державним законом приписав святкувати день Св. Миколая 6 грудня. З Візантії його культ поширюється по цілому світі. Найстаріший життєпис св. Миколая походить з 9-го століття.

На Заході папа Римський Миколай I (858—867) — перший папа з цим іменем — близько 860-го року збудував у Римі церкву св. Миколая. До Німеччини його культ привезла візантійська княжна Феофано, дружина короля Оттона ІІ (973—983). Латинська Церква також святкує св. Миколая 6 грудня. У Франції і Німеччині є понад дві тисячі, а в Англії бл. 400 церков, присвячених Св. Миколаєві.

На Українські землі культ св. Миколая приходить разом із християнством. В Уставі київського митрополита Георгія (1072 р.), в 9-му правилі згадується, що у день пам'яті Св. Миколая відбувалося причастя. Найстаршою спорудою, присвяченою Св. Миколаєві на наших землях вважається ротонда в Перемишлі, що датується 10-м сторіччям. В другій пол. 11-го століття у Києві на Аскольдовій могилі боярином Ольмою була збудована церква св. Миколая. На Галицьких землях однією з найстаріших є церква св. Миколая у Львові, що походить з 13-го століття.

Пісні про св. Миколая належать до найдавніших зразків української поезії, найпопулярнішою з яких є «Ой хто, хто Миколая любить».

«Снігом, снігом та льодами
Гей здалека йде в наш край,
Йде з гостинцями, дарами
Преподобний Миколай!…».

Свято Св. Миколая в Україні є особливо бажаним дитячим святом. За традицією, в ніч з 18 на 19 грудня Св. Миколай приносить дітям подарунки і кладе їх під подушку. Серед дітей на західній Україні встановилася традиція писати Св. Миколаєві листа, у якому дитина вказує що хорошого та поганого вона вчинила протягом року і просити про подарунки. Такого листа, як правило, адресується до «Канцелярії Св. Миколая». Завдяки місцевим ентузіастам, деякий час у Львові функціонувала така віртуальна канцелярія.

За традицією, старші господарі села на свято збиралися щоб зварити пшеничного пива. Влаштовувалася гостина, після якої всі весело з піснями їздили на санях довкола села.

На Харківщині існував звичай святкувати триденні Миколині святки, на які варили кутю і узвар, щоб у наступному році забезпечити врожай на жито й плоди. На всій території України влаштовували заздоровні обіди на честь Миколая Чудотворця з приготуванням ритуального пива й медів. На Поділлі цього дня чекали «полазника» — чоловіка, який першим зайде до хати, що віщувало багатство й щастя протягом року. Але раніше через подвір'я мав пройти хазяїн, дати худобині їсти й привітати її словами: «Дай, Боже, добрий день, щобись худібонька здорова була та й я з тобою ще й зі своєю дружиною!». На Київщині хазяїн, прийшовши цього дня із церкви, брав миску зі свяченою водою, паляницю з грудочкою солі, квача з різного зілля, ішов кропити господу, худобу та збіжжя, примовляючи: «Святий Миколай, помилуй та сохрани нас від усякого лиха!».

У місті Мірра (сьогодні — Демре), на подвір'ї церкви, де Св. Миколай колись служив, встановлено пам'ятник, де він зображений обступленим дітьми. Також в місті, неподалік церкви, де він був похований і де досі зберігся його гріб, стоїть пам'ятник Санта-Клаусу.

джерело: cerkva.info

 

Введення у Храм Пресвятої Богородиці

Душекорисні речі - Свята

 

У спасительні дні, що передують святу Різдва Господа нашого Ісуса Христа, хочеться більш щиро вознести молитви до Преблагословенної, Котра є Джерелом нашої радості і спасіння, Котра послужила великій Тайні Боговтілення. 

В акафісному піснеспіві Церква символічно називає Богоматір Зорею, яка провістила Сонце, тобто нашого Спасителя, Променем розумного Сонця, Світилом незаходимого Світла, оскільки Божа Матір просвіщає нас світлом Свого Сина, просвіщає усіма шляхами і засобами. Згадаємо про один з них — святий храм.

У житті Приснодіви Марії храм Божий був невід’ємною частиною великого приготування до Богоматеринства. Коли Пресвятій було три роки, батьки, праведні Іоаким і Анна, виконуючи дану Богові обітницю, привели отроковицю у Храм. Там Діву Марію зустрів первосвященик Захарія. Виконуючи веління Боже, він увів Її у Святая Святих, місце, куди раз на рік міг входити лише первосвященик. У храмі Богоотроковиця перебувала в спілкуванні з Ангелами, там же було виткано ту Божественну тканину, котрою належало огорнути Господа.

У тому святому місці Пречиста Діва віддалилася від гріховної скверни і наблизилася до ангельського світу заради заспокоєння в Бозі. Тому введення Діви Марії у храм є образом іночеського посвячення, прийняття ангельського образу. Через деякий час Первоінокиня перевершить цей ангельський образ, бо Вона стане Богоматір’ю, «чеснішою Херувимів і славнішою без порівняння Серафимів».

Тож тільки святий храм гідний був стати Її оселею. Пречиста Діва освятила Собою образ іночеського предстояння перед Богом. Старозавітний храм був єдиним богоносним місцем на землі, як «скінія присутності Божої», як дім Божий. Тут людина зустрічалася з Господом. Слава Божа наповнювала скінію і храм Соломонів. Святая Святих містила ковчег Завіту, огорнений крилами Херувимів, де чути було голос Божий (Числа 7, 89). Водночас старозавітній храм був прообразом грядущого богоявління у світ. Істинним місцем богопоселення, храмом Божим мала стати сама людина. І ним стала Діва Марія — вмістила Невмістимого.

Сама ж Богородиця є храмом у Храмі, його істинна Святая Святих, одухотворений Божий ківот. Поява Діви Марії у храмі знаменувала собою межу обох Завітів, Старого й Нового. Вона завершила перший і відкрила другий. В особі Пресвятої Богородиці знаходиться таке місце на землі, куди може прихилитися небо.

Але, роздумуючи про небесне, не будемо забувати і про земне. Пріснодіва була і є людиною, і Її служіння також було людським.

Пренебесна висота досягалася Дівою Марією жертовним шляхом. Його вказав для усіх нас Божий Син. Пріснодіва пройшла цей жертовний шлях: спочатку батьки принесли в жертву Богу Пречисту Діву, а потім уже Сама Богоотроковиця принесла власну жертву — дочірню любов до Храму, Свою чистоту і непорочність.

Введенням у храм Богородиця закликає і нас усіх прийти до цієї святині. Як і Вона, ми повинні приносити в жертву свою молитву і любов.

Багато дів супроводжували Божу Матір у священну оселю — Божий храм. До цієї процесії, яку очолила Преблагословенна Діва, приєднуються у віках всі християни, бо християнське життя — це і є безперервний рух до храму і через храм — в Небесний Єрусалим.


Джерело: Всеукраїнський журнал "Мгарський колокол"

Останнє оновлення (Субота, 04 грудня 2010, 09:29)

 

Свято Архистратига Божого Михаїла та інших Небесних сил безплотних

СМК собор - Новини

 

21 листопада 2010 р.Б. в день Архистратига Божого Михаїла і всіх сил безплотних в Свято-Михайлівському кафедральному соборі велике храмове свято. Напередодні свята відбулося всенічне бдіння, яке очолював гість Преосвященнійший владика Єпископ Тернопільський і Теребовлянський Павло. В неділю святкову Божественну Літургію відправляли Високопреосвященнійший  Архієпископ Житомирський та Овруцький Ізяслав, Преосвященнійший  Єпископ Кіровоградський і Голованівський Марк, Преосвященнійший  Єпископ Тернопільський і Теребовлянський Павло в співслужінні священників собору та з парафій.

Зібралася велика кількість гостей та прихожан. Храм ледве вміщував усіх бажаючих. До причастя підійшли багато дітей дошкільного віку, діти недільної школи, дорослі. З привітанням та духовною піснею виступили діти недільної школи під керівництвом А.І.Нестерової. Після Літургії відбувся хресний хід. Свято вдалося на славу. На славу Божу!

Усі фото

Останнє оновлення (Неділя, 05 грудня 2010, 09:47)

 

Покрова Божої Матері

Душекорисні речі - Свята

 

Трапляється іноді, що життя дає нам спостерігати, як сьогодення перекликається із старовиною, дивним чином повертаючи нас мислено у часи, які ми залишили далеко в минулому або уявно роблячи нас очевидцями подій, про які ми лише чули чи прочитали. Історичні документи Михайлівського Золотоверхого монастиря свідчать, що до найголовнішої святині обителі — мощів святої великомучениці Варвари постійно приходила величезна кількість паломників: черга бажаючих прикластися до мощів заповнювала не тільки храм, але й площу далеко перед собором та не зменшувалася довгий час. Подібне явище переживає в наш час золотоверха святиня тоді, коли посеред храму на прикрашеному пишними квітами аналої виставляється для загального огляду та шанування ікона Пресвятої Богородиці Діви Марії, Яка тримає у своїх руках розпростертий омофор. Покрова Божої Матері… За десять років існування відродженого Михайлівського Золотоверхого собору особливе шанування Богородиці саме у цей день стало вже постійною традицією. Поряд із величним святом Воскресіння Христового, храмовим празником монастиря — Собор архістратига Михаїла та всіх небесних безплотних сил — святкування Покрови приносить ще один врочистий день в життя обителі, коли храм зранку і до закінчення вечірньої служби наповнений прихожанами.

Свято Покрови має давню історію. Будь-який опис події, що складає головний зміст свята (а треба сказати, що різні джерела розповідають про неї з деякими відмінностями) пов’язаний із Константинополем та з іменами преподобного Андрія Юродивого і його учня Епіфанія. Початок Х ст. в історії Візантії позначений нападами ворогів на країну. У 903 р. під час облоги Константинополя міщани молилися у Влахернській церкві, благаючи заступництва Богоматері перед лицем страшної неминучої небезпеки. У тому храмі зберігалися риза, покривало на голову (мафорій) і частина пояса Пречистої Діви Марії, перенесені сюди з Палестини у V столітті.

Останнє оновлення (Субота, 16 жовтня 2010, 17:34)

 

Паломницька поїздка до Чернівців

СМК собор - Духовна молодіжна недільна школа

У суботу, 2 жовтня 2010 року, відбулася паломницька поїздка членів Молодіжного духовно-просвітницького центру до Чернівців. Житомирян зустріли представники чернівецької православної молоді, які поділилися змістовними знаннями про своє чудове місто та провели екскурсії у православних храмах. Молодь побувала у визначних місцях міста, познайомилася з архітектурною та історичною спадщиною Чернівців.


Останнє оновлення (Середа, 06 жовтня 2010, 16:21)

 

Житіє святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії

СМК собор - Новини

30 вересня православні відзначають День святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії.


У II столітті, за царювання імператора Адріана (117-138 рр.) в Римі жила благочестива вдова Софія (ім'я Софія означає мудрість). У неї були три дочки, які носили імена головних християнських чеснот: Віра, Надія і Любов. Будучи глибоко віруючою християнкою, Софія виховала дочок у любові до Бога, навчаючи не прив'язуватися до земних благ. Чутки про належність до християнства цього сімейства дійшли до імператора, і він побажав особисто побачити трьох сестер і матір, яка їх виховала. Всі четверо постали перед імператором і не боячись сповідали віру в Христа.

Здивований сміливістю юних християнок, імператор відіслав їх до одного язичника, яким наказав переконати їх відректися від віри. Проте всі аргументи язичницької наставниці виявилися марними, і сестри-християнки не змінили своїх переконань. Тоді їх знову привели до імператора Адріана, і він почав наполегливо вимагати, щоб вони принесли жертву язичницьким богам. Але дівчатка з обуренням відкинули його наказ. 

Тоді розгніваний Адріан велів піддати дітей різним тортурам, після чого їх убили.

Святу Софію не піддали тілесним мукам, але прирекли її на ще сильніші душевні муки від розлуки з закатованими дітьми. Мучениця, поховавши останки своїх дочок, два дні не відходила від їх могили. На третій день Господь послав їй тиху кончину і прийняв її багатостраждальну душу в небесні обителі. Свята Софія, зазнавши за Христа великі душевні муки, разом з дочками зарахована Церквою до лику святих.

Постраждали вони в 137 році. Старшій, Вірі, тоді було 12 років, другій, Надії, - 10, а молодшій, Любові, - лише 9 років. Мощі святих мучениць з 777 року покояться в Ельзасі, в церкві Єшо.
Пам'ять - 30 вересня (нов. стиль).

Джерело: Храм Усіх Українських Святих і Львівське молодіжне православне братство "Нев'янучий Цвіт"

Останнє оновлення (Четвер, 30 вересня 2010, 10:13)

 

ВОЗДВИЖЕННЯ ЧЕСНОГО І ЖИВОТВОРЧОГО ХРЕСТА ГОСПОДНЬОГО

Душекорисні речі - Свята

Празник Воздвиження Чесного Хреста належить до дуже стародавніх свят, історія якого супроводжуються різними легендами і історичними подіями. Треба зауважити, що у святкуванні цього празника не йдеться про звичайне вшанування - поклоніння святому Хресту, як в Хрестопоклонну неділю. Тут ідеться про ВОЗДВИЖЕННЯ (ПІДНЕСЕННЯ), це урочистий обряд віднайдення, піднесення і прославлення святого Хреста. Історики Східної Церкви погоджуються з тим, що передусім дві події дали мотив для започаткування цього празника: віднайдення св. Господнього Хреста в IV столітті і його повернення з Персії на Святу Землю в VII-му столітті.

Гоніння на християн припинилися тільки на початку четвертого століття, за римського імператора Костянтина Великого. Імператор Костянтин сам переконався в силі і славі хресного знамення Христового. Одного разу, напередодні вирішальної битви, він і все його військо побачили на небі знамення хреста, утвореного зі світла, з написом: "цим перемагай" (грецькою  "Nika"). Після цього наступної ночі імператорові явився Сам Ісус Христос з хрестом у руці і сказав, що цим знаменням він переможе ворога, і повелів зробити бойове знамено із зображенням святого хреста. Костянтин виконав повеління Боже і переміг ворога. Він прийняв християн під свій захист і проголосив віру Христову панівною (головною). Він скасував страту через розп'яття і видав закони на користь Церкви Христової. За свої заслуги та ревність у поширенні християнської віри Костянтин Великий з його матір'ю Єленою отримали назву святих царів рівноапостольних, тобто рівних апостолам.

Рівноапостольний цар Костянтин побажав збудувати храми Божі на священних для християн місцях у Палестині (тобто на місцях народження, страждань, Воскресіння Господа Ісуса Христа та ін.) і знайти хрест, на якому був розіп'ятий Спаситель. Виконати бажання царя з великою радістю взялася його мати, св. рівноапостольна цариця Єлена.

У 326 році цариця Єлена з цією метою вирушила до Єрусалима. Багато зусиль доклала вона, щоб знайти хрест Христа, так як недруги Христові сховали хрест, закопавши його в землю. Нарешті їй вказали на одного літнього юдея, на ім'я Іуда, який знав, де знаходиться хрест Господній. Після довгих розпитувань і умовлянь він показав місце. Виявилося, що святий хрест був укинутий у рів і завалений сміттям і землею, а зверху був збудований язичницький храм. Цариця Єлена наказала зруйнувати цю будівлю і знайти хрест.

Коли розкопали рів, то знайшли в ньому три хрести й дощечку, що лежала окремо від них, з написом: "Ісус Назорей, Цар Юдейський". Потрібно було дізнатися, який з трьох хрестів є Хрест Спасителя. Єрусалимський патріарх (єпископ) Макарій і цариця Єлена твердо вірили і сподівалися, що Бог укаже на святий Хрест Спасителя. 
За порадою єпископа стали підносити хрести один за одним до однієї недужої жінки. Від двох хрестів не вчинилося ніякого чуда, коли ж поклали третій хрест, то вона вмить зцілилася. Трапилося так, що в цей час несли померлого для поховання. Тоді стали покладати хрести один за одним і на померлого; і коли поклали третій хрест, померлий ожив. У такий спосіб розпізнали Хрест Господній, через який Господь творив чудеса і показав животворчу силу Свого Хреста.

Цариця Єлена, патріарх Макарій і люди, що були навколо них, з пошаною, радісно і побожно вклонилися Хресту Христовому і цілували його. Християни, довідавшись про цю велику подію, зібралися величезним натовпом до місця, де було знайдено Хрест Господній, усім хотілося прикластися до святого животворчого Хреста. Але оскільки через велику кількість людей усім це зробити було неможливо, то люди просили принаймні показати його. Тоді патріарх Макарій став на підвищеному місці і, щоб усім було видно, кілька разів воздвигав (підіймав) його. Народ же, бачачи Хрест Спасителя, кланявся і вигукував: "Господи, помилуй!"

Св. рівноапостольні царі Костянтин і Єлена на місці поховання і Воскресіння Ісуса Христа збудували просторий і чудовий храм на честь Воскресіння Христового. Спорудили також храми на Елеонській горі, у Вифлеємі й у Февроні, біля дуба мамрійського. Цариця Єлена частину Хреста Господнього принесла своєму синові, царю Костянтину, а іншу частину залишила у Єрусалимі. Цей дорогоцінний залишок Хреста Христового і дотепер зберігається у храмі Воскресіння Христового.

Після знайдення животворчого Хреста Господнього юдей Іуда, який вказав місцезнаходження Хреста, став християнином. Потім за доброчинне життя був рукопокладений на єпископа з ім'ям Киріака і призначений на кафедру Єрусалимського патріархату.

Постраждав за Христа при Юліані Відступникові. Пам'ять св. священномученика Киріака відзначається 28 жовтня (10 листопада н. ст.).

В пам'ять знайдення Хреста Христового і його воздвиження свята православна Церква установила свято Воздвиження чесного і животворчого Хреста Господнього. Це свято віднесено до числа великих свят і відзначається 27 вересня. На ранній буває винесення хреста для поклоніння. Після великого славослів'я священик, облачившись у всі священицькі ризи і тримаючи над головою своєю св. хрест, прикрашений квітами, при співі "Святий Боже..." виносить його з вівтаря на середину храму і кладе на аналої. Під час триразового співання тропаря "Спаси, Господи, людей Твоїх..." священик кадить святий хрест. Потім під спів "Хресту Твоєму поклоняємося, Владико, і святе Воскресіння Твоє славимо", – всі кланяються і цілують св. хрест. Прикрашається св. хрест зеленню і квітами на знак того, що через нього (тобто через страждання і смерть на ньому Спасителя) даровано нам вічне життя. В це свято треба постити, щоб поглибити благоговійний спогад про хресні страждання Спасителя.

Підготував Смолюк Олексій, учень Духовної дитячої недільної школи

Останнє оновлення (Понеділок, 27 вересня 2010, 10:53)

 

РІЗДВО ПРЕСВЯТОЇ ВЛАДИЧИЦІ НАШОЇ БОГОРОДИЦІ І ПРИСНОДІВИ МАРІЇ

Душекорисні речі - Свята

21 вересня Свята Православна Церква святкує одне з дванадесятих свят, що стоїть на початку нашого церковного року – це празник Різдва Пресвятої Богородиці. Цей день є радісний, бо це день народження Божої Матері – Владичиці неба й землі. Він важливий, бо підкреслює велику правду святої віри про Богоматеринство Пречистої Діви Марії. На велике значення цього празника вказує і його велична назва в наших Богослужебних книгах: «Різдво Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії»

Господь, перш ніж народитися на землі як людина для спасіння світу, приготував Свою Пречисту Матір. Вона народилась у Галілейському місті Назареті, від праведних і благочестивих батьків Іоакима та Анни. Святий Єпіфаній говорить: «Іоаким — значить приготування для Господа, або від Іоакима приготувався храм Господа, тобто Пресвятая Діва Марія; Анна — благодать, тому що Іоаким і Анна одержали благодать через зачаття від них благословенної Діви».

По батькові Діва Марія походить від роду царського, по матері — від архієрейського, і таким чином Вона вінчана славою і честю; славою — бо від кореня царського проросла, честю — бо з архієрейського роду виросла. Батьки Діви Марії дожили до глибокої старості, але не мали дітей. Вони дуже сумували через це, часто молилися Богові і просили Його, щоб дарував їм дитя. І при цьому дали обітницю — коли в них народиться дитя, то вони Його посвятять на служіння Богові. Після довгих чекань і молитов це бажання Іоакима та Анни здійснилося. У них народилась дочка, яку щасливі батьки назвали Марією. Так назвав її Ангел, який сповістив про її народження. «Марія або Маріам, — говорить святий Єпіфаній, — означає Володарка і надія. Бо Вона мала народити Господа, який є сподівання народів». «Марія, ставши Матір'ю Творця, — говорить святий Іоан Дамаскін, — дійсно стала володаркою всіх народів».

На спомин Різдва Пресвятої Богородиці з давніх-давен встановлено Церквою свято. Згадка про це свято дійшла до нас із IV ст., коли рівноапостольна Єлена побудувала храм у пам'ять про народження Матері Божої. Відомості про святкування можна знайти також у записах святого Іоанна Золотоустого, святих Прокла, Єпіфанія і Августина. З давніх-давен оспівуємо святе народження Твоє, шануємо благословенне зачаття Твоє, Богом обрана Невісто й Діво.

Святкуючи Різдво Богородиці, Церква прославляє найвищу ступінь наближення Божества до людей, Його благодатне єднання з ними в образі Діви, народженої з благословення Божого. «Сьогодні неплідна Анна породила Діву божественну, призначену бути Матір'ю Царя всіх і Сотворителя, Христа Бога», — оспівує Церква при Богослужінні. — “Величаємо Тебе, Пресвятая Діво, і шануємо святих Твоїх батьків, і всеславне славимо народження Твоє”.

Святий Андрій Крітський у своєму слові на день Різдва Пресвятої Богородиці говорить: «Нинішнє свято є для нас початком свят. Воно служить провісником благодаті і істини»; «День Різдва Богородиці є свято всесвітньої радості, тому що Богородицею весь рід людський обповився і смуток Єви змінився на радість». На Всенічному бдінні Євангеліє благовістить про зустріч Пресвятої Діви Марії після Благовіщення з праведною Єлисаветою, у якої зворушилась дитина в утробі її. І Єлисавета наповнилась Духом Святим і прорекла: «Благословенна Ти між жонами і благословен Плід утроби Твоєї!»

А Марія промовила: "Величає душа моя Господа, і радіє дух мій у Бозі, Спасі моїм". На літургії Євангеліє сповіщає про проповідь Ісуса Христа, за яку ублажали не тільки його Самого, але і Матір його.

Тропар свята: «Різдво Твоє, Богородице Діво, радість звістило всій Вселенній, з Тебе бо засяяло Сонце правди — Христос Бог наш;  знищивши клятву, Він дав благословення і, перемігши смерть, дарував нам життя вічне»

Підготував Колос Олександр, учень Духовної дитячої недільної школи

Останнє оновлення (Вівторок, 21 вересня 2010, 12:31)

 

Преподобні Антоній і Феодосій Печерські

Душекорисні речі - Свята


15 вересня – день пам'яті преподобних Антонія (1073) та Феодосія (1074) Печерських

Засновник Києво-печерської лаври святий Антоній народився на початку XI століття в місті Любечі (поблизу Чернігова) і в хрещенні був названий Антипою. З юних років він відчув потяг до вищого духовного життя і наважився йти на Афон. В одній з обителей Афона він прийняв постриг і почав усамітнене життя в печері біля цього монастиря, яку досі показують. Коли він здобув у своїх подвигах духовну досвідченість, ігумен дав йому послух, щоб він йшов на Русь і насадив чернецтво в цій новопросвіченій християнській країні. Антоній покорився. Коли преподобний Антоній прийшов до Києва, тут було вже декілька монастирів, заснованих за бажанням князів греками. Але святий Антоній не обрав жодного з них, оселився в двосажневій печері, викопаній пресвітером Іларіоном. Це було в 1051 р. Тут святий Антоній продовжував подвиги суворого чернечого життя, якими славився на Афоні: їжею його були чорний хліб через день і вода в дуже помірній кількості. Незабаром слава про нього рознеслася не лише по Києву, але і по інших руських містах. Багато хто приходив до нього за духовною порадою і благословенням. Деякі стали проситися до нього на проживання. Першим був прийнятий Никон, саном ієрей, другим преподобний Феодосій.

Преподобний Феодосій провів свою молодість в Курську, де жили його батьки. З ранніх років він виявив благочестивий настрій духу: щодня він бував у храмі, старанно читав слово Боже, відрізнявся скромністю, упокорюванням та іншими чеснотами. Дізнавшись, що в храмі іноді не служать літургію через нестачу просфор, він вирішив сам зайнятися цією справою: купував пшеницю, своїми руками молов і випечені просфори приносив в церкву.

За ці подвиги він терпів багато прикрощів від матері, яка гаряче його любила, але не співчувала його прагненням. Почувши одного дня в церкві слова Господні: «Хто любить батька або матір більше, ніж Мене, недостойний Мене» (Мф. 10: 37), він наважився залишити і матір (батько вже помер), і рідне місто і з'явився в Київ до преподобного Антонія. «Чи бачиш чадо, – запитав його Антоній, – що печера моя скромна і тісна?» – «Сам Бог привів мене до тебе, – відповів Феодосій, – виконуватиму те, що ти мені накажеш».

Коли число сподвижників преп. Антонія зросло до 12, він віддалився на сусідню гору, вирив собі тут печеру і став трудитися в затворі. Феодосій залишився на колишньому місці; скоро він був обраний братією в ігумена і почав старатися про установу правильного спільножительства за уставом цареградського Студійського монастиря. Головні риси заснованого ним спільножительства були наступні: усе майно в братії має бути спільне, час проводився в безперестанних працях; праці розділялися по силі кожного ігуменом; кожна справа починалася молитвою і благословенням старшого; помисли відкривалися ігуменові, який був істинним керівником усіх до спасіння. Преподобний Феодосій часто обходив келії і спостерігав, чи немає у кого чого зайвого, і чим займається братія. Часто і вночі він приходив до дверей келій і, якщо було чути розмову двох або трьох ченців, що зійшлися разом, то ударяв жезлом в двері, а ранком викривав винних. Сам преподобний був у всьому прикладом для братії: носив воду, рубав дрова, працював в пекарні, носив найпростіший одяг, раніше за всіх приходив до церкви, і на монастирські роботи. Окрім аскетичних подвигів, преп. Феодосій відрізнявся великим милосердям до бідних і любов'ю до духовної освіти і прагнув розташувати до них і свою братію. В обителі він влаштував особливий будинок для проживання убогих, сліпих, розслаблених і на утримування їх виділяв десяту долю монастирських прибутків. Крім того, щосуботи посилав цілий віз хліба ув'язненим.

З творів преподобного Феодосія відомі: два повчання до народу, десять повчань до ченців, два послання до великого князя Ізяслава і дві молитви.

Заснована преподобним Антонієм і влаштована преподобним Феодосієм Києво-печерська обитель зробилася зразком для інших монастирів і мала велике значення для розвитку Української церкви. З її стін виходили знамениті архіпастирі, ревні проповідники віри і чудові письменники.

джерело: cerkva.info

Останнє оновлення (Понеділок, 16 вересня 2013, 08:54)

 
ЗНАЙТИ
НОВЕНЬКЕ