feed-image
Українська

Це не "війна" греків зі слов'янами, це "війна" з імперськими амбіціями Кремля. Архієпископ Євстратій - в інтерв'ю Радіо НВ (ВІДЕО)

СМК собор - Новини

Час відповідати. Ведучий Валерій Калниш. Гість - голова інформаційного управління Української православної церкви Київського патріархату архієпископ Євстратій (Зоря). Ефір від 14.09.2018

Dim lights

Валерій Калниш: У нас в студії архієпископ Української православної церкви Київського патріархату Євстратій. Владико, вітаю.

Євстратій (Зоря): Вітаю вас, вітаю слухачів.

Валерій Калниш: Цю програму ми присвятимо автокефалії, Томосу. Перше запитання: як зараз іде підготовка і в Києві, і в Константинополі до надання автокефалії православній церкві в Україні?

Євстратій (Зоря): Якщо говорити про підготовку - з нашого погляду, йде добре, у правильному напрямку, бо дотепер багато хто не вірив у реалістичність тих заяв, які ми робили. Ми говорили, що це буде. Ми говорили це і у квітні, і у травні, і в червні, і в липні, і в серпні. Нарешті, у вересні повірили в це, і особливо видно цю реакцію з московського боку, тому що там у медіапросторі просто вибух у зв'язку з відповідними подіями, але насправді ніякого приводу для того, що вони саме тепер так реагують, немає, крім одного: вони не вірили, що це буде, а тепер зрозуміли, що так, дійсно, це буде і це невідворотно.

Валерій Калниш: Про московську реакцію ми ще поговоримо. Зараз остання інформація, як я розумію, це те, що до України їдуть два екзархи вселенського патріарха. Відомо лише їх загальне завдання: готувати до автокефалії, так? Чи відомі вам якісь подробиці того, з чим їдуть до нас екзархи?

Євстратій (Зоря): Я думаю, вони їдуть з інструкціями, отриманими від вселенського патріарха: що вони повинні робити, з ким зустрічатися, які питання обговорювати і з чим повинні повернутися назад до нього. Але які інструкції і все це, очевидно, знає вселенський патріарх, і знають вони. У будь-якому разі, саме призначення цих двох ієрархів-українців зі Сполучених Штатів Америки і з Канади для виконання цієї місії - це ще одна ознака того, що процес іде і буде завершений позитивно.

Бо очевидно, що Константинопольський патріарх не ухвалював би таких рішень, не надсилав би офіційних представників, якби у нього не було відповідної мети. Отже, йдеться про те, що рішення - як і неодноразово до цього говорилося - прийнято, зараз відбувається процес його імплементації і знаходження найкращих шляхів для того, щоби довести, завершити справу надання Томосу про автокефалію православній церкві в Україні.

Валерій Калниш: Цього тижня з'явилось інтерв'ю митрополита Галльського Еммануїла - це місцеблюститель західноєвропейського Екзархату Константинополя (стосовно, до речі, екзархів, які їдуть до України), я зацитую його: "Їх головна місія полягає в тому, щоб полегшити контакти, будувати мости, сприяти діалогу та, нарешті, сприяти побудові незалежної церкви". Як ви вважаєте: полегшити контакти між ким і ким? Будувати мости, - що це значить, окрім загальної красивої фрази?

Фото: Кошмал Віктор via Facebook

Євстратій (Зоря): Якби було можливо сказати митрополиту Еммануїлу більше, то він би сказав більше. Очевидно, що зараз в Україні є три православних юрисдикції: це Київський патріархат, Московський патріархат і Автокефальна церква. А йдеться про Єдину помісну українську православну церкву, яка повинна отримати цей Томос. Тобто це буде отримувати не якась одна з юрисдикцій, а повинна отримати Українська церква. Для цього потрібно здійснити об'єднання. Для того, щоби здійснити об'єднання, потрібні певні кроки, потрібне певне спільне бачення і, відповідно, вихід на певні спільні рішення. А все це треба приготувати.

Валерій Калниш: І, як я гадаю, приготувати дуже швидко - Синод на початку жовтня.

Євстратій (Зоря): Так, очікуємо наступне сесійне засідання Синоду з дев'ятого по одинадцяте жовтня.

Валерій Калниш: Яких новин можна очікувати від цього Синоду?

Євстратій (Зоря): Я думаю, буде залежати від того, наскільки успішною буде місія екзархів тут, у Києві, буде приготовлене те, що має бути зроблено. В найкращому разі йдеться про очікування рішення про Томос. Наше бачення, як ми бачимо в нашій церкві логіку процесу, що після тієї підготовчої роботи, яка буде проведена тут, у Києві, далі Константинопольський патріархат на сесійному засіданні Синоду повинен прийняти два важливих рішення, без яких, як ми вважаємо, далі буде неможливо просунутися: це рішення про канонічну реабілітацію патріарха Філарета і рішення про Томос.

Чому йдеться про канонічну реабілітацію патріарха Філарета? Бо це не є суто його персональне питання, адже він не тільки предстоятель Київського патріархату, він є той ієрарх, від якого і через якого були поставлені єпископи як Київського патріархату, так і переважна більшість тих архієреїв, які є в автокефальній церкві - вони теж мають лінію свого рукоположення через патріарха Філарета.

Тому, не скасувавши, не визнавши недійсними московські рішення проти патріарха Філарета, не можна говорити про повноцінну участь цих всіх ієрархів в об'єднавчому процесі, бо хто вони такі, якщо він не архієрей? Хто вони? От я хто тоді такий?

А для того, щоби всі ті ієрархи, які зверталися до Констатинопольського патріарха у квітні цього року з проханням надати Томос про автокефалію, щоби всі вони брали повноцінну і рівнозначну участь у процесі, потрібно зняти ці московські заборони - те, що ми називаємо канонічною реабілітацією. От, як відбувається реабілітація у світській юриспруденції, тобто переглядається справа, знаходять, що підстав для осудження немає або процедура була порушена тощо, і особа вважається несправедливо засудженою.

Тобто не йдеться про те, що якийсь час він був засудженим, а тепер, умовно кажучи, “погашення судимості” - ні, бо є всі канонічні і фактичні підстави для того, щоби Константинопольський патріархат прийняв рішення, що насправді не було реального церковного суду і не було ніяких канонічних підстав для того, щоби були прийняті ті рішення, які Москва прийняла щодо патріарха Філарета, а відтак відбувається реабілітація. Чому важливе рішення про Томос? Тому що інакше буде важко зібрати Собор.


Фото: Кошмал Віктор via Facebook

Бо якщо рішення нема, то в першу чергу ті ієрархи, які перебувають досі в Московському патріархаті, скажуть: “От, знову відклали, а ми не знаємо, а чи буде взагалі це рішення, а ми зараз прийдемо, а через три години ми довідаємося, що ми вже так само, як Філарет, позбавлені сану; а Московський патріархат це може зробити дуже швидко, і ким ми тоді будемо? Ми повернемося у свою єпархію, а нас уже не будуть пускати”, - тощо. З цього погляду всі учасники процесу, які будуть в Україні, повинні бути абсолютно впевнені, що рішення про автокефалію і Томос вже прийняте.

Тоді на підставі цих двох рішень, на підставі підготовчої роботи, яка була проведена, в Києві збирається Собор, в якому беруть участь усі ті архієреї, про яких я сказав (з Автокефальної церкви, з Київського патріархату і ті, близько десяти, з Московського патріархату, які звернулися до вселенського патріарху), і приймають рішення про те, що всі ми вже складаємо єдину церкву. Позаяк дотепер кожна юрисдикція має свого предстоятеля, а у церкви повинен бути один предстоятель, то повинні відбутися вибори предстоятеля вже єдиної церкви.

Наш єпископат, ми будемо висувати і підтримувати кандидатуру патріарха Філарета. І сподіваємось і вважаємо, переконані, що він буде обраний, тому що ніхто в порівнянні з ним не володіє такими якостями, які потрібні, особливо зараз, для того, щоби провадити церквою. І після того, як відбудеться ця процедура, вже обраний предстоятель єдиної церкви отримує Томос як документ. Чи ми будемо очікувати, можливо, вселенський патріарх приїде, можливо, буде надісланий спеціальний представник, можливо, вже цей Томос буде привезений і вручений після цього - це вже технічні питання, які, зокрема, я так розумію, мали би бути завчасно обговорені через екзархів.

Валерій Калниш: Владико, як я розумію, позиція Київського патріархату зрозуміла. А УАПЦ і ті десять представників Московського патріархату підтримують кандидатуру Філарета? Чи відомо вам це? Можливі якісь інші кандидатури на керівника Єдиної помісної української церкви?

Євстратій (Зоря): Якщо вони мають якісь кандидатури, нехай заявлять про них.

Валерій Калниш: Зараз про них невідомо.

Євстратій (Зоря): Поки що, дотепер в дискусіях, які я зустрічав, прямо про це не говориться; але дискусії, які я зустрічав в інтернеті, ведуться навколо того, чи буде це патріарх Філарет, чи не патріарх Філарет. Але конкретики… Добре, якщо ви вважаєте, що патріарх Філарет не повинен бути і у вас є якась інша кандидатура - назвіть цю іншу кандидатуру, щоби ми могли не обговорювати питання “Філарет чи не Філарет”, а порівняли якості, порівняли досвід і сказали, чи дійсно та особа, яку хоче хтось висунути, чи вона може бути кращим предстоятелем Єдиної помісної православної церкви, ніж патріарх Філарет.

Валерій Калниш: Ви припускаєте, що кандидатурою може стати Онуфрій - предстоятель Української православної церкви Московського патріархату?

Євстратій (Зоря): Навряд чи, з кількох причин. Причина перша: мені поки що важко собі уявити, щоби він взагалі доєднався до цього процесу, а якщо він не приєднується до цього процесу, він не може бути кандидатом. І причина друга: чи він сам погодиться. І з того, що було ним зроблено як предстоятелем за ці чотири роки… За моєю оцінкою, мені здається, що навряд чи він може вважатися кращим предстоятелем у порівнянні з тими якостями, які є у патріарха Філарета.


Фото: Кошмал Віктор via Facebook

Валерій Калниш: Владико, питання таке: коли відбулася зустріч вселенського і московського патріархів, після неї РПЦ, як мені здавалося, робила заяву, нібито нічого не відбулося. Ніякого згадування ані про Томос, ані про автокефалію. Ультиматуми з'явились після того, як були призначені екзархи. Як ви вважаєте, позиція РПЦ може змінитися, чи ні за яких умов цього не відбудеться?

Євстратій (Зоря): Змінитися може - до гіршого. До кращого в нинішній ситуації вона точно змінитися не може. Може змінитися до гіршого, тобто від погроз якимись діями вони можуть перейти до реалізації цих погроз.

Валерій Калниш: На які дії може піти РПЦ, аби завадити отриманню Україною автокефалії?

Євстратій (Зоря): Це дії кількох порядків. Я думаю, що перше і найбільш очікуване - це розрив відносин.

Валерій Калниш: Розрив відносин, щоби було зрозуміло для слухачів, якщо я не помиляюсь, є чотири…

Євстратій (Зоря): Так, чотири рівні можливого розриву відносин. Перший рівень - це персональний розрив із вселенським патріархом, тобто патріарх Кирил перестане згадувати за богослужіннями. До речі, вже півкроку до цього було зроблено, тому що за останні дні очільник російської церкви звершував дві таких публічних літургії, богослужіння. Одне в Когалимі в неділю, а друге в Норильську.

Так ось, в неділю у Когалимі він згадував так, як це і визначено за чином богослужіння для патріарха: поіменно всіх глав помісних православних церков. А вже в Норильську він їх поіменно не згадував, а сказав тільки про всіх православних патріархів, митрополитів і архієпископів. Це вже я розцінюю (і багато хто з оглядачів розцінює), як півкроку до розриву. Далі може бути оголошення про персональний розрив з патріархом Варфоломієм. Може бути розрив на рівні ієрархів, тобто коли єпископи не будуть брати участі у спільних богослужіннях і у спільних заходах поза богослужбового характеру.

Третій рівень - це вже відсутність спілкування на рівні священиків. Четвертий рівень - це повний розрив, коли також буде заборонено і мирянам Московського патріархату брати участь у богослужіннях Константинопольського патріархату. Але крім цих заходів розриву спілкування, я думаю, що Московський патріархат буде робити наступне: по-перше, вони будуть намагатися підбурити інші помісні церкви долучитися до такого розриву, вони будуть підбурювати їх надсилати до Константинопольського патріархату протести і заяви.

Що далі вони ще можуть робити? Я думаю, що буде спроба обвинуватити самого Вселенського патріарха в порушенні канонів, в порушенні віровчення, і вже зараз ми бачимо певну підготовчу роботу, коли і каноністи Московського патріархату, і певні експерти вже починають говорити про якісь єресі, про якісь відступлення вселенського патріарха тощо. І найвибуховіша річ, яка би могла бути застосована Москвою - це проведення власного Всеправославного Собору, як вони би його назвали, що б було дуже символічним намаганням реалізувати те, що не зміг реалізувати в союзі з Московською патріархією сталінський уряд 70 років тому.

Бо рівно 70 років тому - 1948 року в Москві - планувалося провести восьмий Вселенський Собор, на якому наділити московського патріарха титулом вселенського патріарха і поставити його на перше місце в православній ієрархії. Тоді через позицію Константинопольського патріархату і інших церков грецької традиції Москві це не вдалося зробити, була проведена лише нарада, на якій ключову роль грали предстоятелі церков із, умовно кажучи, соціалістичного табору, тобто з тієї частини Європи, яка опинилася за залізною завісою, по радянський бік. Але якогось реального авторитету ця нарада не мала.


Фото: Віталій Юрочко via Facebook

І от якраз із того часу, вже 70 років, триває ця боротьба: Московська патріархія намагається посісти перше місце в православному світі, посунувши Константинопольський патріархат, а амбіції її підігріваються тим, що це найбільша серед православних церков; вона зараз більша, ніж решта 13 офіційно взаємно визнаних православних церков. І тому розв'язання українського питання - це, насправді, ключ до розв'язання значно більшого, загальноправославного питання, тому що без України амбіції Московського патріархату будуть існувати, але вони не будуть мати підкріплення, бо українська церква буде союзна з Константинополем, і це буде не "війна" греків зі слов'янами (як Москва це намагається подавати зараз), а це буде "війна" тих, хто хоче зруйнувати єдність православ'я заради імперських амбіцій Кремля, з тими, хто хоче зберегти єдність православ'я і рухати його в майбутнє.

Ось ще один дуже важливий момент: дуже символічно, що якщо Константинопольський патріарх є лідером того бачення православ'я, яке рухається вперед, яке є сучасним, яке є європейським, яке є відповідним до XX-XXI століття, а не того типу православ'я, яке намагається відтворювати Московський патріархат (і залучати до цього типу інші церкви) - імперського православ'я, середньовічного православ'я; православ'я, яке спирається на силу і зовнішню мирську владу і намагається реалізувати цю, вже мертву, імперську ідею, бо час імперій пройшов, а Москва намагається йти вперед з головою, оберненою назад, і тягнути за собою інші помісні церкви.

Валерій Калниш: У мене питання трохи не про події, які відбуваються зараз, а трохи до історії. Як мені вважалось, до 2014 року, коли був живий митрополит Володимир Сабодан, була надія, що автокефалія відбудеться ще тоді. 2014 року митрополит відійшов з цього світу, і у мене таке питання: як ви вважаєте, наскільки обґрунтовані підозри, що Володимира Сабодана довели до смерті ті, хто виступав проти автокефалії?

Євстратій (Зоря): Я думаю, що на це питання, по-перше, рано чи пізно мало би дати відповідь слідство, яке досі відбувається у рамках кримінальної справи, яка була порушена ще тоді - 2014 року - за фактом незаконного затримання і позбавлення свободи пересування секретаря митрополита Володимира - митрополита Олександра, бо через це, через тиск, через обмеження, накладені на митрополита Олександра, намагалися змусити митрополита Володимира піти у відставку.

І причина була дуже проста: один політик, який і досі дуже опікується канонічним православ'ям, щиро вважав і переконував у цьому президента Віктора Януковича, що публічна діяльна підтримка Московського патріархату дасть 15% на виборах. Позаяк чергові вибори мали відбутися 2015 року, то, відповідно, до 2015 року структура Московського патріархату повинна була бути поставлена на передвиборчі рейки і включена в цей передвиборчий марафон.

Очевидно, що з митрополитом Володимиром цього би не відбулось, тому що було достатньо і досвіду 2004 року, тому 2007 року було засуджено політичне православ'я, і сам Митрополит Володимир уже не був здатний до того, щоби брати якусь активну участь, навіть якщо би і хотів. І тому була ідея поміняти на митрополита Антонія Паканича, і були певні речі, були певні дії, і очевидно, що…

Я не знаю, я не хочу говорити, що вони довели якимись діями, але точно можу сказати: вони хотіли. Вони хотіли, щоби митрополит Володимир якнайшвидше перестав їм заважати самим своїм фактом життя і перебування, бо він їм заважав навіть тим, що він є.

Валерій Калниш: Коли ще не відбулося тієї заяви вселенського патріарха, деякі джерела говорили мені про те, що і на вселенського патріарха Варфоломія дуже великий тиск і з боку Московського патріархату, і з боку деяких українських депутатів, які приїжджали до Константинополя. Суто людське питання: я, мабуть, розумію, що ви як священнослужителі живете трохи в іншому світі, але коли приїжджають, коли погрожують, яке ставлення, як ви до того ставитесь? Як ставився Варфоломій до цього тиску, який це був тиск, якщо він був взагалі?

Фото: Роман Коляда via Facebook

Євстратій (Зоря): Як він ставиться і поставився можна бачити з публічної реакції. Наведу такий приклад: фактично рівно за тиждень після того, як з Фанара поїхала (Фанар - це район у Стамбулі, де знаходиться резиденція Константинопольського Патріарха, тому так само як, коли говорять Ватикан - розуміють керівний центр католицької церкви, то коли говорять Фанар, то розуміють керівний центр Константинопольського патріархату) делегація (один народний депутат і його антураж з кількох митрополитів Московського патріархату) з переговорів, і тут почали говорити, що Константинопольський патріархат не буде надавати автокефалію, що ці всі чутки безпідставні тощо.

Рівно за тиждень - у неділю - в промові, яка спеціально транслювалася і потім була опублікована текстово не тільки грецькою мовою, але й англійською мовою, вселенський патріарх сказав про те, що нікому ніколи Константинопольська патріархія своїх прав в Україні не передавала, і в канонічний спосіб ці права нікому іншому не були віддані. Процитував Томос православній автокефальній церкві у Польщі 1924 року, де документально сказано, що відділення Київської митрополії, залежних від неї церков Польщі і Литви, відбулося не за приписом канонічних правил. Я думаю, це був підсумок.

Патріарх не піддається тиску. Я люблю таке ставлення порівнювати з водою. Вода може піддаватися різним впливам: її можна заморозити, її можна випарувати, вона може займати різний об'єм, вона піддається різним речам. Єдине, що не можна зробити з водою - це стиснути, вода не піддається тиску. Патріарх Варфоломій не піддається тиску; так само, як патріарх Філарет не піддається тиску. І тому, чим більше його намагаються залякувати… Знаєте, ще один цікавий момент: я думаю, наші слухачі і ті, хто дивляться, мабуть, мало хто був у Константинопольському патріархаті, можливо, хтось знає з історії, але там є дуже символічна річ.

І кожного разу, коли хтось туди заходить або хтось звідти виходить, він так чи інакше згадує цю річ. Це ворота, які закриті. При вході до території Патріархату є ніби ніша, там є центральні ворота, але через них ніхто не входить, вони закриті, а входять через бокові. А що це за ворота? Це ворота, на яких на день Пасхи, в час, коли у Греції відбулося національне повстання, був повішений патріарх Григорій V, якого таким чином покарали, як нібито винуватця цього повстання.

Так ось, кожен, хто працює в Патріархаті, знає цю історію, знає, чим може заплатити, але ця історія їх надихає бути вірними - навіть ціною власного життя - тим принципам, яким вони служать, і тій історії, яку вони зараз актуалізують і символізують. Хто дивився трансляцію, дивіться, як патріарх Варфоломій говорив: “Слава Богу за все, як говорив один з моїх попередників - Святий Іоанн Златоустий”. Він - спадкоємець Іоанна Златоустого, він спадкоємець великих святих і величезної історії.

Валерій Калниш: Владико, як ви для себе особисто бачите вирішення питання про примирення церков? Що потрібно зробити, аби люди (не знаю, наскільки це коректно) забули, що вони прихожани Київського патріархату чи Московського патріархату, а що вони прихожани?

Євстратій (Зоря): По-перше, треба розуміти, що це живий, складний і тривалий процес. Я вже не раз порівнював і буду порівнювати (ще, думаю, не раз) те, що відбувається, якраз із тією річчю, про яку дуже люблять говорити, зокрема в Московському патріархаті, бо вони кажуть про болючу рану розколу. Так ось, якщо є рана, така серйозна рана, скільки треба часу, щоби її зашити? Хвилини - за лічені хвилин її можна зашити. Але скільки часу потрібно, щоби вона зрослася і загоїлася? Набагато більше. Шрам може залишитися навіть на все життя.

А чим сильніше роз'ятрювати рану, тим довше вона буде лікуватись. І тому зрозуміло, що Томос, об'єднання на Соборі - все це зшивання, а далі буде процес зростання і заліковування, який відбуватиметься в першу чергу через особисте спілкування, через усвідомлення того, що ми вже єдина церква. Бо якщо ми раніше були як би по різні сторони, то ми тепер - після єдності - єдина церква, і те, що шкодить іншому, це шкодить і мені, це шкодить церкві в цілому.

Фото: Andriy Dudchenko via Facebook

Зрештою, всі ми знаємо і пам'ятаємо слова Спасителя, який сказав: “Як хочете, щоб з вами чинили люди, так і ви чиніть з ними. По тому пізнають, що ви мої ученики, якщо будете мати любов між собою”. І тому кожен, хто є християнином, повинен не стільки навіть чекати це від іншого, скільки перший це робити.

Валерій Калниш: Добре, це дуже гарна і філософська тема, я дуже радий, що ми її торкнулися. Як бути зі словами керівника Синодального відділу по спілкуванню РПЦ з суспільством та ЗМІ Легойдою, я процитую мовою оригіналу: "Они должны понять, - имеются в виду украинские политики, - что вместо получения ими желаемых политических дивидендов страна будет ввергнута в еще больший хаос", - це після отримання Томосу і автокефалії.

Як бути зі словами Вадима Новинського, якого я теж процитую мовою оригіналу, це було його інтерв'ю виданню Лівий берег: "Если эта инициатива президента Порошенко о предоставлении Томоса будет реализована, то единой поместной церкви в Украине в ближайшие 100 лет уже не будет точно. Более того, очень велика вероятность развала страны, гражданской войны", - де тут любов?

Євстратій (Зоря): От якраз у мене і питання, це якраз у мене питання. Один є чиновником патріархату, офіційною особою; інший позиціонує себе як глибоко православного вірянина. Де тут любов? Де тут слова про порозуміння і примирення? Це залякування. Але ми знаємо, що в таких речах немає допомоги божої, тому залякувати можна… Якщо будуть якісь спроби ці речі реалізовувати, то, по-перше, це вже, як я розумію, підпадає під дію законодавства.

Тут вже питання до держави, якщо будуть готуватися якісь провокації, а очевидно, що Росія, як ми бачимо, так діє. Вона оголошує, що щось буде, потім вона сама це готує, а потім каже: “Ну, ви ж бачите, ми ж попереджали вас, що таке буде”. Так, як вони діяли на Донбасі: спочатку вони вдерлися туди, почали там те, що почали. Коли Україна почала відповідати на це, вони кажуть: “Дивіться ж, обстрілюють мирних жителів, дивіться, воюють проти власного народу”.

Валерій Калниш: Але якщо ми знаємо, що Росія саме так проводить свої сценарії, що вона їх так реалізує, як ми можемо завадити? Ми теж колись не вірили в те, що Росія може зі зброєю перейти український кордон. А зараз, коли ми бачимо і частину окупованого Донбасу, і окупований Крим, ми знаємо, що це можливо. І зараз виникає ця тема стосовно можливого, як вони кажуть, розколу. Чи вважаєте ви, що може піти зброя для вирішення і цього питання?

Євстратій (Зоря): По-перше, всі релігійні чи міжрелігійні, міжнаціональні війни мали реальний ґрунт. Найближча аналогія, скажімо, - колишня Югославія чи нинішня Сирія. Чому в Сирії йде війна? Тому що там реально є різні етнічні групи, реально є різні релігійні групи, між якими дуже ускладнені стосунки навіть не десятиліттями, а століттями; які мають абсолютно протилежні погляди і переконання щодо власної ідентичності та ідентичності інших. Чи, як у колишній Югославії: православні серби, католики-хорвати, мусульмани-босняки.

В Україні до української церкви хіба належать тільки українці (чи тільки україномовні українці)? Ні, до української церкви належать і українці, і росіяни, і білоруси, і інші національності - всі, хто сповідують православну віру. Чи в нашій церкві є тільки україномовні українці? Ні, є і російськомовні українці. Так само і в Московському патріархаті. Чи є якась різниця віросповідань? Немає ніякої різниці віросповідання: догмати ті самі, канони ті самі, віровчення те саме, обряд богослужіння той самий. Різниця в мові - так, але, по-перше, ні українська мова не заборонена офіційно в Московському патріархаті, хоча мало хто її там вживає, ні церковнослов'янська мова не заборонена в Київському патріархаті.


Фото: Валентина Цербе-Несина via Facebook

Тобто реального підґрунтя немає, так само, як не було реального підґрунтя для “громадянської війни” 2014 року. І тому, враховуючи досвід того часу, тоді ми не знали, як реагувати. І не стільки ми не знали, скільки навіть міжнародне співтовариство не знало, як реагувати, і не знали, що буде крок за кроком, як це буде розвиватися. Думали: от, зупиниться на Криму, бо там росіяни, там складна історія тощо, він забере і все. Він пішов у Донбас. Зрозуміли, що якщо віддати Донбас, він піде далі, він піде на Київ. Віддати Україну - він піде на Європу тощо.

І тому недаремно зараз і до цього церковного питання так пильно прикута увага не лише церковна, але і світова, і політична. Бо зрозуміло, що, з одного боку, це питання, яке має бути вирішене, і чим далі його відкладати, тим проблем буде лише більше. Це як лікування зуба: коли зуб заболів, можна вжити таблетку, можна відкладати, але рано чи пізно доведеться йти до дантиста. І чим пізніше йти, тим гірше буде, тим складніше буде.

Валерій Калниш: До речі, про політичний вимір: зрощення держави і церкви. Як ви сприймаєте, що ідея автокефалії, якій вже десятки років…

Євстратій (Зоря): Сто років, якраз цього року сто років.

Валерій Калниш: За яку вмирали люди і навіть покоління, діючий президент перетворив на свій передвиборчий лозунг?

Євстратій (Зоря): З одного боку, ми повинні зрозуміти, якось навчитися, привчитися, мені здається, як суспільство, як політична нація ми досі до цього не звикли, давайте відповімо собі на запитання: вибори - це добре чи погано?

Валерій Калниш: Це не добре і не погано.

Євстратій (Зоря): Бо у нас, якщо так, то з такого погляду можна все називати передвиборчим, бо політики для того йдуть в політику, щоби бути обраними і перебувати при владі, реалізовувати ті ідеї, з якими вони йдуть. А у Сполучених Штатах Америки у Палату представників кожні два роки обирають, і фактично вони всі знаходяться в передвиборчому марафоні.

Тому, якщо говорити з такого погляду, що ця дія чи ця річ робиться тому, що це частина передвиборчої програми, то, вибачте, тоді політик взагалі нічого не повинен робити, бо його в будь-якому разі будуть звинувачувати, що це частина передвиборчої програми або популізм.

Чи все ж таки зрозуміти якусь різницю між пустими обіцянками, які часто дають політики, чи якимись політичними технологіями, які вони намагаються використати для того, щоб обдурити громадян, і реальними речами, які політик на тій чи іншій посаді робить, зокрема для того, щоби бути переобраним.

Валерій Калниш: Вас це не напружує? Те, що ця ідея, яка є ідеєю для якоїсь кількості вірян, використовується в політичних цілях.

Євстратій (Зоря): А те, що українці отримали право безвізового подорожування до Європейського союзу, воно тих, хто їде без віз, не напружує? Ніхто не говорить: “От, саме тому, що при президентові Порошенку, його зусиллями Україна отримала безвіз, то я не буду цим користуватися, я спеціально піду і встану в чергу в посольство і буду вимагати: “Видайте мені, будь ласка, візу”. Всі з задоволенням користуються: і ті, хто підтримують, і ті, хто не підтримують, - всі користуються, бо ця справа насправді більше…


Фото: Mylist Elios via Facebook

Я хотів би тут процитувати Олександра Морозова, я прочитав його думку, він очолює Академічний центр дослідження Росії імені Бориса Нємцова при Карловому університеті в Чехії. І він сказав так: "Автокефалія української церкви - це, можливо, найважливіша політична подія на всьому пострадянському просторі за останні 25 років". Я для себе порівнюю це з підписанням Біловезької угоди, з розпуском Радянського Союзу.

Як Біловезька угода поховала Радянський Союз, так українська церковна незалежність ховає російський імперський проект. І тому що це має великі політичні, геополітичні наслідки, відповідно, і перешкоди йдуть і з політичного, і з інших рівнів. І тому без залучення політиків, без того, щоби вони хоча би зрозуміли, чому це важливо і як на це реагувати, це питання не вирішити.

За матеріалами Радіо НВ та www.cerkva.info

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

ЗНАЙТИ
НОВЕНЬКЕ