Свято-Михайлівський
кафедральний собор м.Житомира

Святитель Іоан Золотоустий, архієпископ Константинопольський, один з трьох вселенських святителів, народився в Антіохії близько 347 року, в сім'ї воєначальника. Його батько, Секунд, помер незабаром після народження сина. Мати святого Іоана, Анфуса, залишившись у двадцять років вдовою  не стала більше виходити заміж і віддала всі сили вихованню сина у християнському благочесті. Юнак навчався у кращих філософів і риторів. Але, нехтуючи суєтними знаннями язичників, майбутній святитель рано звернувся до поглибленого вивчення Святого Письма та молитовного споглядання. Святитель Мелетій, єпископ Антіохійський (пам'ять 12 лютого), котрий полюбив Іоана, як сина, наставив його у вірі та в 367 році охрестив. Через три роки святий Іоан був поставлений у читця. Після того, як святитель Мелетій був відправлений на заслання імператором Валентом в 372 році, Іоан спільно з Феодором (згодом - єпископом Мопсуетським) вчився у досвідчених наставників подвижницького життя, пресвітерів Флавіана і Діодора Тарсійского. Особливий вплив на юнака справив високоосвічений Діодор. Коли померла мати Іоана, він прийняв чернецтво, яке називав істинною філософією. Незабаром Іоана і Феодора визнали гідними кандидатами для заняття єпископських кафедр, і друзі вирішили віддалитися в пустелю, уникаючи призначення. Проте святий Іоан, сам ухилившись зі смирення від архієрейського сану, таємно сприяв посвяті Василія.

Святитель Іоанн Милостивий, Патріарх Олександрійський, народився на Кіпрі в VII столітті в сім'ї знатного вельможі Єпіфанія. З волі батьків одружився і мав дітей. Коли дружина і діти святого померли, він став ченцем: строгим постником, молитовником і братолюбцем.

Його духовні подвиги прославили його, і, коли овдовіла патріарша кафедра в Олександрії, імператор Іраклій і все духовенство прохали святого Іоанна зайняти патріарший престол.

Святі, Косьма та Дам'ян, брати були плоттю, родом із Азії, батька мали елліна, матір же християнку на ймення Теодотія. Коли після смерті свого чоловіка вдовувала, маючи вільний і сприятливий час до стараннішої Христової служби, все своє життя на те обернула, аби добровгодити Богові, і була як та вдовиця, яку похваляє апостол: "А вдовиця правдива і самотня надію складає на Бога та перебуває день і ніч у молитвах", а оскільки сама боговгодно жила, так навчала й улюблених своїх дітей Косьму та Даміяна, виховала їх у добрій науці, у вірі християнській і у повчанні Божественних писань, і навчила їх усілякої чесноти. Вони ж, у дорослий вік прийшовши і звикши до непорочного в законі Господнього життя, були як два світильники на землі, котрі сяють добрими ділами. Прийняли-бо від Бога дар зцілення і подавали здоров'я душам і тілам, лікуючи всілякі хвороби і зціляючи всяку недугу й кожну виразку на людях, і лукавих духів проганяючи. Не лише людям допомагали, але й худобі, і чогось за те ні від кого не приймали, чинили-бо те не задля маєтків, аби золотом та сріблом збагатитися, але Бога ради, щоб явити до Нього любов любов'ю до ближнього. Також і слави собі тим лікарюванням не шукали від людей, а слави Божої, і зцілювали недуги заради слави імені Господа свого, який дарував їм таку силу в лікуванні. Не так і зіллям, як іменням Господнім од хвороб збавляли, без мзди та воздаяння, дармо, виконуючи заповідь Того, що сказав: "Ви дармо дістали, дармо й давайте". Через це і безоплатними лікарями й безсрібленниками од вірних були названі і, так добре життя своє пройшовши, благочестиво в мирі померли.

Акіндін, Пігас, Анемподист, придворні перського царя Сапора II (310 - 381), були таємними християнами. Коли цар почав гоніння на християн, заздрісники донесли на них. Викликані на суд до царя, святі мученики безбоязно сповідали свою віру в Святу Трійцю. Цар наказав бити їх батогами. Два рази змінювалися стомлені кати, а святі мученики не видали ні крику, ні стогону. Навіть цар не витримав напруги і втратив свідомість. Всі вважали його померлим, але святі кликали до Бога, і цар прийшов до тями.

Субота 7-го листопада перед день пам'яті святого великомученика Димитрія Солунського (306 рік після Різдва Христового) встановлена Церквою  для поминання усіх від віку спочилих християн, і отримала назву Димитрівської.

Маючи віру в безсмертя душ праведників, у воскресіння після смерті, Страшний Суд та останню відплату кожному по ділам, Церква Христова не залишає своїх померлих без молитви. Особливо ж у перші дні після смерті фізичного тіла, та в дні загального поминання спочилих. Вірні моляться за близьких своїх на третій, дев’ятий і сороковий дні, а також в дні роковин їхнього преставлення.

В ім'я Отця і Сина, і Святого Духа!

Сьогодні наша Свята Православна Церква урочисто вшановує світлу пам’ять своїх співвітчизників, які прославляючи Бога під час свого земного життя, заслужили собі вічність і нині славословлять Господа в Його Небесних оселях, не залишаючи нас на цій дорозі на самоті і вчать терпеливо, і не нарікаючи нести хрест.

Преподобний Даниїл Стовпник народився у селі Вифара, поблизу міста Самосати в Месопотамії. Мати його Марфа довго була безплідною і в молитвах дала обітницю, якщо народиться дитина, присвятити її Господу. Молитва була почута, і Марфа народила сина, який до 5 років ріс без імені. Батьки хлопчика хотіли, щоб народжений з благовоління Божого також від Бога отримав би і ім'я. Вони привели сина в монастир, який знаходився поблизу, і звернулися до ігумена. Ігумен велів подати одну з Богослужбових книг і, відкривши її, знайшов в ній слова пророка Даниїла. Так отрок отримав ім'я. Батьки просили, щоб хлопчик залишився в монастирі, але ігумен не прийняв його, оскільки той був ще дуже малий. У 12 років, нікому не кажучи, отрок пішов з дому в монастир.

Батьки зраділи, коли дізналися, де знаходиться син, і пришли в монастир. Побачивши, що він ще ходить в мирському одязі, вони благали ігумена постригти його в Ангельський чин. У недільний день ігумен виконав їх прохання, але заборонив їм часто відвідувати сина. Братія обителі дивувалася з подвигів ченця.

Одного разу разом з ігуменом монастиря Даниїл відвідав святого Симеона Стовпника, який пророкував юному монаху, що і він понесе такий й же подвиг. Преподобний Даниїл продовжив подвижницьке життя в затворі. Коли у видінні йому було вказано місце нового подвигу, він віддалився у Фракійську пустелю разом з двома учнями, де вони добудували стовп, на якому преподобний Даниїл провів 33 роки. До стовпа сходилися люди, і всі отримували від преподобного Даниїла допомогу і зцілення. Молитов святого подвижника просили і візантійські імператори. З численних пророцтв преподобного найбільш визначним було пророцтво про сильну пожежу в Константинополі.

Преподобний помер у 80 років (бл. 489-490 рр.).

Святитель Іоасаф народився в Прилуках, колишньої Полтавської губернії 21 вересня 1705 року, на свято Різдва Пресвятої Богородиці. При хрещенні названий Іоакимом. Він походив із древнього благочестивого українського роду Горленкових.
У 1712 році батько 7-річного Іокима віддав в Київську духовну академію. У стінах академії він відчув потяг до чернечого життя. Довго мати з батьком просили сина-первістка не приймати чернечий постриг. Але в 1725 році він таємно від них прийняв рясофор з ім'ям Іларіон в Київському Межигірському монастирі, а 21 листопада 1727 року був пострижений у мантію з ім'ям Іоасаф в Києво-Братському монастирі. Ця подія збіглася із завершенням навчання в духовній академії. Через рік інок Іоасаф був возведений архієпископом Варлаамом Вонатовичем в сан ієродиякона. Його залишили викладачем в Київській духовній академії.

Святий Сава Освячений народився 439 року поблизу Кесарії Кап-падокійської у Малій Азії. Ще хлопчаком пізнав чернече життя, а вже 18-літнім юнаком пішов у єгипетську пустелю до монастиря св. Теоктиста. Там він вів дуже суворе аскетичне життя.

Сава збудував лавру для численних монахів, які мешкали в окремих келіях, а невдовзі його було висвячено на священика.

За спадщину, отриману після батькової смерті, він збудував три лікарні для хворих та подорожніх і ще один монастир. У 493 році Сава був призначений архимандритом усіх єгипетських пустельників. У життєписі св. Сави написано, що він мирно жив разом із левом в одній печері. Сава відзначався численними християнськими чеснотами, а також відвагою в обороні правдивої віри проти єретиків-монофізитів. Уснув Сава Освячений 532 року, проживши 94 роки, 76 з яких провів у пустелі.