Свято-Михайлівський
кафедральний собор м.Житомира

28 жовтня за новим стилем Православною Церквою вшановується ікона Пресвятої Богородиці «Спорительниця хлібів». Ця свята ікона написана з благословення старця Введенської Оптиної пустині преподобного Амвросія Оптинського. Отець Амвросій, великий російський подвижник ХIХ століття, полум'янів дитячою вірою до Божої Матері. Він особливо шанував всі Богородичні свята і в ці дні поглиблював молитву. Іконою «Спорителька хлібів» преподобний Амвросій благословив засновану ним недалеко від Оптиної пустині Шамординську жіночу обитель на честь Казанської ікони Божої Матері.

На цій іконі Божа Матір зображена сидячою на хмарах. Її руки розпростерті на благословення. Внизу - вижате поле, а на ньому серед трав і квітів стоять і лежать снопи жита. Старець Амвросій сам вказав день святкування - 15 жовтня (ст.ст) і назвав образ «Спорителька хлібів», вказуючи цим, що Пресвята Богородиця – «Помічниця для людей в їхніх трудах у пошуках хліба насущного». Перед своєю блаженною кончиною отець Амвросій замовляв в безлічі фотознімки з цієї ікони і роздавав і розсилав їх своїм духовним чадам. Для співу акафісту перед святим образом старець склав особливий приспів: «Радуйся , Благодатна, Господь з Тобою! Подай і нам, недостойним, росу благодаті Твоєї і яви милосердя Твоє !»

День поховання старця Амвросія в Шамординської обителі припав якраз на 15 жовтня - день святкування ікони. Перше чудо від святої ікони засвідчено в 1891 році, коли по всій Росії був голод через неврожай, а в Калузькій області і на полях Шамординської обителі хліб вродив.

У 1892 році, вже після кончини старця Амвросія, його послушник Іван Федорович Черепанов послав список з ікони в П'ятницьку жіночу обитель Воронезької області. У тій місцевості була посуха і загрожував голод, але незабаром після того, як перед іконою «Спорителька хлібів» був відслужений молебень, пішов дощ і засуха припинилася.

Історія має декілька, на перший погляд, неймовірних випадків відмови деяких князів від влади, багатства й навіть світського життя та переходу до життя чернечого, присвяченого лише одному Господу.

Це — великий князь Київський і Чернігівський Ігор (XII ст.), князь Брянський Олег (XIII ст.) та князь Острозький Федір (XV ст.).

Але першопроходцем у цій, лише на перший погляд, дивній справі був князь Чернігівський Святослав, який також жив у XII ст.

Преподобний Іоан був ченцем Печерського монастиря. Щоб перемогти спокуси, носив тяжкі залізні вериги, морив себе голодом і спрагою, замкнувся в малій печері, у якій перебував тридцять років. Коли до нього прийшов один інок за порадою, то він йому розповів про своє багатостраждальне життя: «Коли я прийшов у цей Печерський монастир і став ченцем, то багато страждав, перетерпів ради свого спасіння. По два дні я нічого не їв і не пив води, не спав ночами. Так провів три роки і не находив собі спокою. Тоді пішов у Антонієву печеру й після молитви почув голос преподобного: «Іоане, Іоане! Тобі потрібно закритись у печері, мовчати, не злословити і Господь тобі допоможе». Я закрився, уже перебуваю тут тридцять років, тільки недавно отримавши спокій. Увесь час боровся зі своїми похотями постом і молитвою. Однак плотські страсті не покидали мене. Я одягнув залізні кайдани, але це не допомогло. На початку Великого посту викопав глибоку яму, і, увійшовши в неї, засипав себе піском, залишивши вільними тільки голову і руки. Так пробув увесь Великий піст. Багато зла творив диявол, бажаючи вигнати мене з ями. Мої ноги захворіли, кістки крутили, але душа раділа, що вона чиста. Я бажав краще згоріти у вогні, ніж бути підкореним дияволом. Я бачив лютого змія, який дихав вогнем і хотів проковтнути мене. Це продовжувалося декілька днів. А в ніч на Воскресіння Христове змій поклав мою голову і руки в пащу, обпалив мені волосся на голові й бороду. Будучи в гортані того змія, я викрикнув; «Господи Боже, Спасе мій! Спаси мене!» Після молитви з’явилось яскраве світло і змій десь подівся, а я не бачу і по нині. Почув я тоді голос: «Іоане, Іоане! От була тобі допомога, дивись же, будь уважнішим до себе, щоб не сталося чогось гіршого в майбутньому».

Господь сказав мені, що Він мене випробував вогнем, щоб я був чистий, як золото. А щоб позбутися тілесної похоті, потрібно молитися преподобному Мойсею Угрину. Я почав просити: «Господи! Помилуй мене молитвами преподобного цього».

І от на мені прояснилось , що не треба світла ні вночі ні вдень. І всі, хто до мене приходить, насичуються цим світлом яке освітлило мене в ніч Воскресіння Господнього, ради майбутнього вічного світла».

Далі преподобний Іоан продовжив кажучи: «Брате! Ми самі направляємо наш розум на плотські гріхи, тому Господь справедливим Своїм судом опускає на нас страсті, адже ми ніколи не творимо плодів достойних покаяння. Я кажу тобі, брате, помолись цьому Мойсею, і він допоможе тобі».

Преподобний Іоанн Багатостраждальний упокоївся бл. 1160 р.

Свята мучениця Марина жила за правління імператора Клавдія. Вона народилася в Антіохії Пісідійській (у Малій Азії) і була дочкою язичницького жреця Едесіма. Її мати померла, коли дівчинці було 12 років, і батько довірив її сільської годувальниці. Коли їй виповнилося 15 років, любов до Христа була в ній настільки сильна, що Марина бажала тільки одного і подумувала тільки про одне - причаститися мучеництва і пролити свою кров в ім'я любові до Христа. Не приховуючи свого бажання, Марина не боялася заявляти привселюдно, що вона християнка, і висміювала культ ідолів. Цим вона викликала ненависть батька, який позбавив її спадщини. Одного разу префект Асії Олібрій, прямуючи в Антіохію, побачив святу, коли вона пасла стада разом з іншими жінками села. Зачарований красою Марини, він побажав взяти її в дружини і наказав своїм людям привести дівчину. Прийшовши до палацу, вона постала перед магістратом, який попросив її назвати своє ім'я. Діва впевненим голосом відповідала: «Звуть мене Марина, я дочка вільних батьків з Пісідіі, але я раба Господа нашого і Спасителя Ісуса Христа, що створив небо і землю». Тоді її посадили до в'язниці в очікуванні великого язичницького свята, яке мало відбутися наступного дня. Коли її знову привели на суд і повеліли принести жертви богам разом з усіма, Марина відповіла: «Я піднесу жертву хвали моєму Богові, але ніколи - вашим безсловесним ідолам, позбавленим життя!» Олібрій прохав її поберегти свою молодість і красу. Але вона заперечила, що всяка тілесна краса в'яне. Магістрат, розсерджений такою зухвалістю, наказав розтягнути діву на землі, бити прутами з шипами і розривати її плоть залізними гаками. Кров святої лилася рясним потоком на землю, але Марина не видала жодного крику болю і залишалася незворушною, немов хтось інший страждав замість неї.

26 липня Православна Церква святкує собор Архпнгела Гавриїла і прославляє його чудеса. Архангел Гавриїл був вибраний Господом для того, щоб благовістити Діві Марії, а з Нею і всім людям велику радість про Втілення Сина Божого. Тому на наступний день після Благовіщення, прославивши Пречисту Діву, ми дякуємо Господу і шануємо Його посланника Архангела Гавриїла, що послужив таїнству нашого спасіння.

Святий Архистратиг Гавриїл – служитель Божественної Всемогутності. Він сповіщав старозавітному людству про майбутнє втілення Сина Божого: надихав пророка Мойсея при написанні книги Буття; пророку Даниїлу сповіщав про майбутнє єврейського народу (Дан.8, 16; 9, 21-24); з’являвся праведній Анні із звісткою про народження від неї Преблагословенної Діви Марії. Він явився священику Захарії, розповівши про народження Предтечі Господнього – Іоана Хрестителя. Господь посилав його до святого Йосифа Обручника: він з’явився йому уві сні, щоб відкрити йому тайну втілення Сина Божого від Пресвятої Діви Марії, попереджав про наміри Ірода і звелів тікати в Єгипет з Младенцем і Богородицею. Коли Господь перед Своїми стражданнями молився в Гефсиманському саду до кривавого поту, для Його укріплення, за Церковним Переданням, був посланий з небес Архангел Гавриїл, ім’я якого означає “Кріпкість Божа”(Лк.22, 43).

Жінки-мироносиці почули від Архистратига радісну звістку про Воскресіння Христове.

Згадуючи в цей день багаторазові явлення святого Архистратига Гавриїла та його ревне виконання Божественної волі, сповідуючи його заступництво перед Господом за християн, Православна Церква закликає з вірою і ревністю звертатися в молитвах до великого Ангела.

Преподобний Нестор – літописець Печерський (пам'ять – 27 жовтня (9 листопада)) в «Повісті минулих літ» під роком 978 писав: «І став княжити Володимир в Києві один. І поставив він кумири на пагорбі поза двором теремним: Перуна дерев’яного, а голова його срібна, а вус золотий, – і Хорса, і Дажбога, і Стрибога, і Сімаргла і Мокош. І приносили їм (люди) жертви, називаючи їх богами, і приводили синів своїх і жертвували (їх цим) бісам, і оскверняли землю требами своїми. І осквернилася жертвами їхніми земля Руськая і пагорб той».

Справді 11 червня 978 року Володимир Святославович став великим князем Київським і зразу ж розгорнув енергійну діяльність щодо укріплення своєї держави. Точніше сказати: пішов завойовувати чужі землі.

Тому й продовжує преподобний Нестор далі:

– під роком 981 – «Пішов Володимир до Ляхів і зайняв городи їх – Перемишль, Червен та інші... Сього ж року і в’ятичів він переміг...».

– під роком 982 – «Піднялися оружно в’ятичі. І пішов на них Володимир, і переміг їх удруге».

– під роком 983 – «Пішов Володимир на ятвягів і взяв землю їх».

24 липня Православна Церква відзначає пам'ять святої рівноапостольної Ольги, великої княгині Київської, у святому хрещенні Єлени (969).

По-різному трактують літописці її походження та місце народження. За одними відомостями вона була правнучкою новгородського князя Гостомисла. Народилася й дитинство своє провела в селі Вибути, недалеко від Пскова. Теперішнього Пскова, бо на той час його ще там не було, але це були землі Київської держави.

Батьки Ольги хоч і були язичниками, однак з дитинства прищепили їй правила чесного й розумного життя, яких дотримувалися самі. Давнє передання розповідає про її першу зустріч з майбутнім чоловіком – князем Ігорем з роду Рюриковичів. Молодий князь прибув з Києва до своїх володінь і мав потребу перебратися на протилежний берег річки Великої. Покликавши перевізника, він приємно здивувався, що в човні виявилася дівчина, та ще й дивної вроди. Запалала в князя похіть і став він схиляти красуню до гріха. Та не такою була юнка: не лише вродливою, але й розумною і цнотливою. Присоромивши Ігоря, нагадала йому про князівське достоїнство володаря і судді, який має бути світлим прикладом добрих справ для своїх підданих. Мудрий урок отримав молодий князь і надовго запам'ятав її слова, її вроду.

У роки правління візантійського імператора Льва Великого, Македонянина (457-474), брати Гальбій і Кандид, наближені царя, вирушили з Константинополя до Палестини на поклоніння святим місцям. У невеликому селищі поблизу Назарету вони зупинилися на нічліг в однієї старої єврейки. У її будинку паломники звернули увагу на запалені свічки і дим фіміаму. На питання, що за святиня знаходиться в будинку, благочестива жінка довго не хотіла відповідати, але після невідступних прохань повідала, що зберігає дорогу святиню – Ризу Богородиці, від якої відбуваються багато чудес та зцілень. Пресвята Діва перед Успінням подарувала одну зі Своїх риз благочестивій дівиці-єврейці з цього роду, заповівши їй передати її перед смертю також дівчині. Так, від покоління до покоління, Риза Богоматері зберігалася в цій родині.

Дорогоцінний ковчег, що містив священну Ризу, був перевезений до Константинополя. Святий Геннадій, Патріарх Царгородський († 471; пам'ять 12 вересня), та імператор Лев, дізнавшись про священну знахідку, переконалися у нетлінності святої Ризи Богородиці і з трепетом приклалися до неї. У Влахерні, поблизу морського узбережжя, був споруджений новий храм на честь Богоматері. 2 липня 458 року святитель Геннадій з належним торжеством переніс священну Ризу до Влахернського храму, вклавши її в новий ковчег.

Розмова про християнське ставлення до сексу зазвичай викликає найбільш живий інтерес у людей нецерковних ... А правда, що до весілля зовсім не можна? А як щодо «спробувати»? Раптом виявиться, що люди не підходять один одному? І взагалі, змінилися суспільний норов, від чого б і Церкві не піти назустріч людям в цій галузі - приблизно такі міркування мені раз у раз доводиться чути від різних людей.

По-перше і найголовніше, християнство чомусь часто розуміють як систему табу: до весілля не можна, і в пісні дні не можна, і контрацепцію, і розлучення, і багато чого іншого - все це нібито одне велике «неможна!»

Але Христос прийшов у цей світ не для того, щоб замінити Мойсеєві заборони якимись іншими, більш досконалими, а зовсім для іншого. Християнство надає життю нового змісту, і не тільки в абстрактно-філософському плані, але і в практичному. Що пропонує воно щодо шлюбу? Щоб зрозуміти це, варто спочатку подивитися на той підхід, який вважається тепер звичним у нашій світській культурі.