 Святий апостол і євангеліст Лука, уродженець Антіохії Сирійської, апостол з 70-ти, сподвижник святого апостола Павла , лікар з освіченого грецького середовища. Почувши про Христа, Лука прибув до Палестини і тут гаряче сприйняв вчення від Самого Господа. У числі 70-ти учнів святий Лука був посланий Господом на першу проповідь про Царство Небесне ще за життя Спасителя на землі. Після Воскресіння Господь Ісус Христос з’явився святим Луці та Клеопі, котрі йшли в Еммаус.
Апостол Лука взяв участь у другій місіонерській подорожі апостола Павла, і з тих пір вони були нерозлучні. Коли святого Павла залишили ті що з ним подорожували , апостол Лука продовжував ділити з ним всі труднощі благовісницького подвигу. Після мученицької кончини первоверховних апостолів святий Лука залишив Рим і з проповіддю пройшов Ахаю, Лівію, Єгипет і Фіваїду. У місті Фіви він мученицьки закінчив земний шлях.
 У невеличкому Галілейському місті Назареті жила літня подружня пара - Іоаким і Анна. Обоє були праведні і благочестиві. Святе подружжя Іоаким і Анна довгий час були бездітними і плакали про те, що у них немає дітей. Одного разу Іоаким у велике свято приніс в Єрусалимський храм дари Господу Богу. Але священик не захотів прийняти дарів Іоакима, тому що він був бездітний, а діти вважалися благословенням Божим.
Тим часом дружина його, що залишалася вдома, теж почула, що первосвященик в храмі відмовився прийняти їх дари через бездітність. Вона дізналася також, що чоловік її, засмучений і плачучий, пішов у пустелю, і сама заплакала. Анна пішла у свій сад, сіла під деревом лавровим, зітхнула і, глянувши на небо повними сліз очима, помітила вгорі, на дереві, гніздо, в якому пищали маленькі пташенята. «Навіть птахи мають дітей, а у нас немає такого щастя у старості», - подумала Анна.
Раптово їй з'явився ангел Господній. Він сказав: «Ти зачнеш і народиш Дочку, благословенну, вище всіх. Через Неї отримають благословення Боже і всі земні народи. Через Неї буде дано всім людям Порятунок. Ім'я їй буде Марія».
 29 серпня, Свята Православна церква відзначає пам’ятний день, перенесення з Едеси до Константинополя Нерукотворного Образу Господа нашого Ісуса Христа, яке відбулося в 944р.
Перекази свідчить, що за часів Спасителя в сирійському місті Едесі правив Авгар. Він був уражений по всьому тілу проказою. Слухи про великі чудеса, що творяться Господом, поширилися по всій Сирії і дійшли до Авгара. Не бачивши Спасителя, Авгар увірував в Нього як в Сина Божого і написав лист з проханням прийти і зцілити його. З цим листом він послав до Палестини свого живописця Ананія, доручивши йому зобразити Божественного Вчителя. Ананій прийшов до Єрусалиму і побачив Господа, оточеного народом. Він не міг підійти до Нього із-за великого напливу людей, що слухали проповідь Спасителя. Тоді він став на високому камені і спробував здалека написати образ Господа Ісуса Христа, але це йому ніяк не вдавалося. Спаситель Сам покликав його, назвавши по імені і передав для Авгара короткий лист, в якому обіцяв прислати Свого учня для зцілення від прокази і настанови про порятунок. Потім Господь попросив принести воду і убрус (рушник). Він умився, обтерся убрусом, і на ньому з’явилося Його Божественне Лице. Убрус і лист Спасителя Ананій приніс в Едесу. З благоговінням прийняв Авгар святиню і отримав зцілення. З ним був апостол святий Фадей який хрестив Авгара і всіх жителів Едеси.
На великокняжому престолі в Києві засів Володимир, син Святослава, та внук св. Ольги-Єлени.
Збираючи під своє володіння чужі території, він значно розширив кордони своєї держави. Жорстоким, навіть лютим, постає князь у першу половину свого князювання. Зміцнивши державу війнами, силою, страхом, він вирішив, що надалі основою для подальшого життя і розвитку виступатимуть не примусові чинники, а добра воля. Тоді ж стався перелом і в душі Володимира. Зерна віри і благочестя, що прищеплювала своєму внукові княгиня Ольга, зрештою дали добрі сходи. Поступово у князя з’явився твердий намір долучитися до християнства, прийняти хрещення.
«Хто любить батька чи матір більше,
ніж Мене, недостойний Мене…» ( Мф. 10, 37) .
Велике число святих Церкви Христової складається з людей, що жили в різні часи, належали до різних племен і народів, походили з різних верств населення. У цьому великому пантеоні Церкви Христової немало українських святих, які несли місію становлення Христової Церкви, зокрема на Русі, тим самим сіючи Боже Слово поміж язичницьких племен і навертаючи народ до істинної Православної віри.
Християнство знає багато прикладів служіння Богові. Але одним з найвищих його виявів є чернецтво. Без нього немислима свята Церква, чернець – молитвеник за весь світ. Світ буде стояти доти, доки буде молитися останній монах.
По своїй суті, чернецтво відрізнялось суворим аскетичним життям, та якісно виразними формами. В своїй ідеї воно було покликаним для того, щоб показати людині ангельське, правдиве життя. Те життя, яке заповідав Бог людині.
З появою на Київських горах перших іноків, поступово зароджується чернече життя з певною формою та устроєм (уставом). Самі древні монастирі мали вигляд невеликого скита, де як правило подвизалося кілька монахів. Такий устрій чорноризці запозичили із Греції. Так, як за покликанням своїм монахи – молитвеники, то вони мали потребу мати свій храм, а крім того і господарство, землю, щоб себе утримувати. Саме з таких древніх монастирів і розросталося монашество від Києва по всій Русі.
Серед сучасного суспільства поширена думка, нібито святі мощі повинні бути цілком неушкодженими тілами і що саме нетління тіл є головною підставою до прославлення святих. Подібна думка тримається з давніх часів. Ще другий Софійський літопис 1472 р. оповідає, що для руських людей, хто не в тілі лежить, той не святий. Але такий погляд на святі мощі ґрунтується на непорозумінні і є зовсім неправильним. Як церква старозавітна, так і новозавітня дивилася і дивиться на святі мощі інакше. Під мощами в Старому Заповіті розуміли виключно лиш кістки, але не тіла. Так, сам Йосиф заповідав перенести його кістки з Єгипту в Палестину. “Згадає Бог вас, сказав він, - а ви винесете звідси кості мої” (Бут. 50: 24-25). І справді, за свідченням книги Вихід (13:21), Мойсей і сини Ізраїлеві забрали з Єгипту в землю обітовану кістки Йосифа. Те ж саме зауважується й у книзі Ісуса Навина (24:32), і в посланні апостола Павла до Євреїв (11:22).
 Різдво чесного, славного Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоана святкується Православною Церквою 7 липня, як велике неперехідне свято.
Бог, через пророка Малахію, провістив, що перед самим пришестям у світ Христа-Спасителя з'явиться Предтеча, тобто Попередник Спасителя. Предтеча буде великим пророком, він сповістить людям про скоре пришестя Христа і буде готувати їх до прийняття Христа Спасителя.
Пророк Іоан був сином священика Захарії (з роду Аарона) і праведної Єлисавети (з роду царя Давида). Жили його батьки біля Хеврону (у Нагірній країні), на південь від Єрусалиму.
Одного разу Зaxapія звершував богослужіння в Єрусалимському храмі. Коли він увійшов у Святеє-Святих щоб покадити, там йому з'явився Ангел Господній, ставши праворуч кадильного жертовника, на якому димів ладан. Зaxapія зніяковів, і страх напав на нього. Ангел же сказав йому: "Не бійся, Захаріє, бо почута молитва твоя: дружина твоя Єлисавета народить тобі сина, і наречеш ім'я йому Іоан. Народження його принесе радість багатьом. Він буде великий перед Господом, матиме дари Духа Святого від самаго свого народження, і багатьох людей наверне до Господа Бога.
Святий преподобний Феодосій Печерський
(близько 1036—1074)
Історія Києво-Печерської лаври невіддільна від постаті преподобного Феодосія Печерського. Його ім'я можна поставити другим за значенням серед печерських ченців після засновника цього уславленого монастиря святого Антонія. Саме за Феодосія Печерського монастир став осередком не лише благочестя і святості, а й високої освіченості Давньої Русі, школою, яка готувала освічене вище духовенство.
Феодосій народився близько 1036 р. під Києвом, у місті Васильєві (тепер Васильків) у боярській сім'ї. Невдовзі його батько одержав призначення у Курськ на посаду управителя. Тут пройшло дитинство Феодосія. З юних літ він поринав у релігійні роздуми і мрії про чернецьке життя, багато часу проводив у церкві, купував зерно і сам випікав проскуру, яку приносив у храм для причастя віруючих.
Він муки терпів за гріхи наші і мучений за беззаконня наші. Покарання світу нашого було на Ньому, і ранами Його ми зцілилися». ( Книга Ісаї 53:5)
У п'ятницю Страсної седмиці Церква згадує подію, яку можна назвати самою трагічною подією людської історії, - розп'яття і смерть Господа нашого Ісуса Христа.
В цей великий день виконуються всі старозавітні пророцтва про викуплення Спасителем всього занепалого людства. Підходить до кінця земне життя Ісуса Христа, настає кульмінаційний момент Страсної седмиці: Син Божий добровільно сходить на Хрест заради спасіння всього людства.
|
|
Четвер, 14 листопада 2013, 05:48 | 