Свято-Михайлівський
кафедральний собор м.Житомира

До нас наблизився благословенний час Великого посту в лоні Святої Православної Церкви. Цей період є особливим часом для покаяння, молитви, боротьби з гріхом та пристрастями. У Святій Церкві є давня традиція готувати своїх вірних до певних великих свят. Нам відомі періоди посту перед Світлим Христовим Воскресінням, Різдвом Господа нашого Ісуса Христа, днем пам’яті апостолів Петра і Павла та Успінням Пресвятої Богородиці. Усі вони є обов’язковими для християн та мають приносити не лише тілесну, але і духовну користь.  Хто як проведе цей піст, так і зможе пережити і відчути торжество і велич Святого Успіння Пресвятої Владичиці нашої Богородиці.

Сьогодні багато людей не розуміють значення посту і вважають, що це  відмова лише від певних продуктів харчування і, таким чином, сприймають його, як особливу дієту.  Проте, православний піст – це не тільки час, щоб менше їсти, пити чи відмовляти собі у розкошах або задоволенні, а також – це період для духовних вправ та очищення душі. Дуже часто сьогодні можна зустріти думку про те, що посту не обов’язково дотримуватись, або, як можуть говорити протестанти, чи люди, які не знайомі з православ’ям, що це лише вигадки духовенства. Але, ця традиція у Православній Церкві є дуже давньою, тому що свідчення про дотримання посту можна знайти у багатьох Святих Отців. У творах цих стовпів Церкви Христової можна знайти чимало аргументів, які заперечують хибні думки наведені вище. Більше того, Отці Церкви в основі своїх аргументів мають Святе Писання.

Уже церковні письменники перших століть християнства свідчать у своїх творах про піст та духовну користь, яку він приносить віруючим. Священномученик Климент Римський пише у 1-му посланні до Коринф`ян у 7-ій та 8-ій главі про покаяння та ставить у приклад проповідь старозавітнього Патріарха Ноя (Бут. 7) та пророка Іони, який закликав до посту та покаяння ніневитян (Іона 3). Третій єпископ Риму в посланні повчає Коринфську Церкву, закликаючи до покаяння та показує приємні плоди посту, які отримали праведники в Старому Завіті, а також вказує і на покарання тих, хто не слухав голосу праведників: «Згадаймо усі покоління людей, і довідаємось, що Господь у кожному поколінні милостиво приймав покаяння тих, що каялись»[2, с. 30].

Піст, за словами святителя Василія Великого, такий давній, як саме людство. Він, на його думку, приписаний ще в раю. Адам отримав цю першу заповідь: «Від дерева пізнання добра і зла не їж від нього» (Бут. 2, 17)[3, с. 595]. Святитель дає тлумачення цим словам і вважає, що слова «не їж» — є наказ посту і стриманості. «Якщо б Єва дотрималась посту від плоду дерева того, ми тепер не були б змушені постити. Нас пошкодив гріх і ми змушені лікуватися покутою. Покута ж без посту — не приносить користі», - за словами Василія Великого[3, с. 595]. «Через те, що ми не постили, нас вигнали з раю. Чинімо, отже, піст, щоб до раю знову повернутися! Хіба не бачиш, що Лазар через піст увійшов до раю?» – говорить Святитель, вказуючи на користь від посту[3, с. 595]. Також, Василій Великий говорить і про тих, хто в ці спасительні дні ставить акцент лише на утриманні від їжі: «Не шукай користі тільки в самому стриманні від страв! Правдивий піст — це усунення гріхів. «Зніми кайдани неправди» (Іс. 58, 6). Прости ближньому образи... Ти не їси м'яса, але пожираєш брата. Стримуєшся від вина, але не покорюєш своєї зарозумілості... Гнів — це пияцтво душі, бо він її приголомшує, подібно як вино»[3, с. 599]. Святитель цитуючи пророка Ісаю говорить, що ті люди, які утримуються лише від їжі у піст, обплутані неправдою.

Святитель Василій Великий у іншій з своїх бесід про піст порівнює його зі сторожем душі та говорить: «Піст — це вірний сторож душі, вірний товариш тіла, зброя тих, що завзято борються, вишкіл для атлета. Піст проганяє спокуси, налаштовує до побожності є другом поміркованості й чистоти. На війнах він дає мужність, а в мирі — спокій. Він робить християнина святим… Мирським воїнам, по мірі зусиль, збільшують видачу життєвих припасів; а духовні воїни, чим менше у кого їжі, тим більше мають гідності.  Бо як шолом наш - різної природи з тлінним; речовина останнього - мідь, а наш складений з надії на спасіння (1 Сол.5, 8); і щит у них зроблений з дерева і шкіри, а у нас щитом твердині – є віра; ми вдягнулися у броню правди (Еф. 6, 14.), а вони носять на собі якусь кольчугу; і мечем нашим при захисті служить меч духовний, а вони захищаються мечем залізним: так, очевидно, не одні й ті ж харчі надають силу тим та іншим; але нас зміцнюють догмати благочестя, а для них потрібно насичення черева»[3, с. 602]. Також, святитель закликає поставити піст на перше місце у житті говорячи: «Коли володарював би піст; тоді не кували б зброї, не збирали б судилищ, щоб не знаходилися б інші в кайданах; одним словом: в пустелях не було б грабіжників, у містах - наклепників, на морі - розбійників.  Якби всі були учнями посту; то, за словом Іова, зовсім не було б чутно голосу приставника (Іов. 3, 18), життя наше не було б сповнене плачу і зневіри, якби піст був головним правителем нашого життя»[3, с. 603].

Також, Святитель Василій у своїх працях показав значення посту ще у Старому Завіті, показавши це на прикладі тогочасних праведників: «Піст Мойсея зробив законодавцем.  Плід посту - Самуїл.  Постійно Анна молилася Богу: Господи, Всемогутній Боже Саваофе!  Якщо Ти зглянешся на скорботу раби Твоєї і згадаєш про мене, і не забудеш раби Твоєї, і даси рабі Твоїй дитя чоловічої статі, то я віддам його Господу у дар на всі дні життя його, і вина і сикери не буде він пити, і бритва не торкнеться голови його (1 Цар.1, 11).  Постом виплеканий великий Самсон; і поки не розлучений був з ним піст, вороги падали тисячами, міські брами падали і леви не витримували міцності рук його.  Але, коли оволоділи ним пияцтво і блуд, схопили його вороги і позбавлений був він очей та виставлений на посміховисько дітям чужинців.  Постячись, Ілля зачинив небо на три роки і на шість місяців.  Тому що, бачив, що від пересичення народжується багато нахабства; то за необхідності наклав на них піст – голод і ним зупинив гріх їхній, що без міри вже розлився, постом, наче припіканням якимось або перетином, перервавши подальше поширення зла»[3, с. 604]. Цими словами Святитель вказує на винагороду від посту, яку отримала праведна Анна та одночасно ті наслідки які можуть бути через порушення постових обітниць, як це було у Сомсона. Василій Великий називає гнів вином неправди, а в іншому творі він засуджує пристрасть пияцтва у піст говорячи: «Гадаю, що не багато буде потрібно мені зусиль переконати вас до прийняття посту.  Скільки до утримання, щоб хто сьогодні не впав у згубні наслідки пияцтва; бо піст приймають багато і за звичкою, і з сорому один перед одним… Дивись, щоб тобі, коли прийдеш завтра після пияцтва, не було сказано прочитане нині: ось піст, що Я обрав, говорить Господь (Іс.58, 6).  Для чого єднаєш не поєднане?  Що спільного між постом та пияцтвом?  Що спільного між стриманням і вживанням вина?  Яка сумісність храму Божого з ідолами (2 Кор.6, 16.)?  Бо храм Божий – це ті, в яких мешкає Дух Божий і храм ідольський – це ті, які через пияцтво приймають у себе нечистоти непомірності»[3, с. 605]. Також, Василій Великий багаторазово у повчаннях на піст звертається до повчальних книг Священного Писання, він говорить: «Справжній піст - віддалення від зла, стримання язика, придушення в собі гніву, відлучення похотей, лихослів'я, брехні, клятвопорушення.  Утримання від цього є істинний піст.  У цьому піст - прекрасна справа.  Утішайся Господом (Пс. 36, 4) у повчанні слів Духа, в сприйняття спасительних узаконень і у всіх повчаннях, які служать до виправлення душ наших… Не допустить Господь душі праведного терпіти голод (Притч.10, 3); і: не бачив праведника покинутим, або щоб діти його просили хліба (Пс. 36, 25).  Бо сказав це не про чуттєві хліби, знаючи, що діти патріарха нашого Якова за хлібами ходили в Єгипет, але сказано про духовну їжу, якою удосконалюється наша внутрішня людина»[3, с. 605]. В іншому місці святитель звертається до вірних і застерігає їх від недостойного посту словами з книги пророка Амоса: «Нехай не прийде і до нас піст, яким погрожували юдеям: Ось, настануть дні, - говорить Господь Бог, - коли Я пошлю на землю голод, - не голод хліба, не спрагу води, але спрагу слухання слів Господніх (Амос.8, 11).  Цей голод послав на них праведний Суддя… Тому в усі наступні дні будемо пригощати вас Духом Святим ранковими та вечірніми веселощами.  Всі причастимося чаші, яку Премудрість розчинила і також, запропонувала нам, щоб кожен почерпав, скільки може вмістити.  Бо розбавила чашу свою, і заколола свою жертву (Притч.9, 2), тобто, їжу досконалих, які мають почуття отримані довгим повчанням в роздумах про  добро і зло (Євр.5, 14)»[3, с. 605].

Святитель Іоан Золотоустий говорить: «Батько посту – це закон Божий. Мати його – стриманість, терпіння, чеснота. Дочки його – подвиг, чистота, невинність. Сини його рідні – Мойсей, Ілля, Даниїл, Іоан Хреститель і весь хор Святих, особливо пустельників і подвижників. Найближчі родичі його – віра, надія, любов. Друзі його – мир, покора, згода. Слуги його – славослів’я, безупинний псалмоспів, чиста молитва»[6, с. 462].

Святитель Іоан Золоустий також, як і свт. Василій Великий звертає увагу на те, що піст був встановлений Богом ще при створенні світу: «Створивши на початку людину, і знаючи, що це лікування вельми потрібне її для душевного спасіння, Бог негайно ж і на самому початку дав першоствореній людині наступну заповідь: від усякого дерева в саду ти будеш їсти, а від дерева пізнання добра і зла не їж від нього (Бут. 2: 16,17).  Слова: «це їж, а цього не їж» складали певний вид посту. Але людина, замість того, щоб дотримати заповідь, переступила її; піддавшись обжерливості, вона надала непослух і засуджена була на смерть. Лукавий демон і ворог роду нашого, як побачив, що першостворений проводить в раю безтурботне життя і наділений плоттю, живе на землі як ангел, зважився спокусити і захопити його до падіння обіцянкою ще більших благ, і таким чином позбавив його і того, що він вже мав. Ось, що значить не залишатися в своїх межах, але домагатися більшого. На це вказуючи, премудрий сказав: заздрістю диявола увійшла у світ смерть (Прем. 2, 24). Бачив ти, улюблений, як смерть і спочатку прийшла від непомірності? Подивися, як і згодом божественне Писання постійно засуджує веселість, і говорить - в одному місці: і сів народ їсти і пити, а після став грати (Вих. 32, 6), а в іншому: розповнішав, потовстішав і розжирів; і залишив він Бога, Який створив його, і знехтував твердиню спасіння свого. (Втор. 32, 15). І жителі Содому цим же, більше за інших злочинів, накликали на себе невблаганний гнів Божий. Послухай, що говорить пророк: Ось у чому було беззаконня Содому, сестри твоєї, і дочок її: у гордості, пересиченні й ліності (Єзек. 16, 49). Цей порок є наче джерело і корінь усього злого»[5, с. 385]. Тут можна побачити, що святитель вказує на пороки через які людина втратила райський образ і з якими вона повинна боротись під час посту. Продовжуючи свою думку Іоан Золотоустий говорить про шкоду цих пристрастей та користь посту: «Бачиш шкоду від непомірності?  Подивися тепер на благотворні дії посту.  Провівши сорок днів у пості, великий Мойсей удостоївся отримати скрижалі закону; коли ж, зійшовши з гори, побачив він беззаконня народу, то кинув ці скрижалі, отримані з таким зусиллям, і розбив, вважаючи недостойним знати заповіді Господні народу, який впав у пияцтво і вступив у беззаконня.  Тому, дивний цей пророк повинен був постити ще сорок днів, щоб удостоїтися знову отримати більше і принести (до народу) скрижалі, розбиті за його беззаконня (Вих. 24, 32, 34).  І великий Ілля постив стільки ж днів і уникнув смерті, вознісся на вогненній колісниці на небо й дотепер не пізнав смерті (4 Цар. 2, 1, 11).  І улюблений муж Даниїл, багато днів провівши в пості, удостоївся чудного того видіння (Дан. 10, 3); він же приборкав лють левів і обернув її на лагідність овець, не змінивши природи, але змінивши стан, тоді як лютість їхня залишалася та ж сама.  І ніневітяни постом відхилили постанову Господню, змусивши постити, разом з людьми, і безсловесних тварин, і, таким чином, відвівши все від злих справ, направили до людинолюбства Владику всесвіту (Іон. 3, 7).  Але, для чого мені ще звертатися до рабів (можемо, адже, нарахувати безліч і інших, які прославилися постом і в Старому і в Новому Завіті), коли потрібно вказати на нашого Владику?  І сам Господь наш Ісус Христос, після сорокаденного посту, вступив у боротьбу з дияволом і подав усім нам приклад того, щоб і ми тим же постом озброювалися і, що придбали через це силу, вступати в боротьбу з дияволом (Мф. 4, 2)»[5, с. 390]. Таким чином, Іоан Золотоустий вказує, що пройшовши піст, людина може отримати багато дарів від Господа та навіть силу протистояти дияволу.

Преподобний Єфрем Сірин у своєму повчанні про піст говорить: «Ось нині час сприятливий, ось нині день спасіння (2 Кор. 6, 2). Настав тепер час у який сприймаються благання й молитви. Царство Боже близько тепер до всякого, хто служить Богові у правді, тому що настали дні чистого посту для того, для тих хто дійсно в чистоті постить. Тож, улюблені, будемо дотримувати піст цей з ревністю і з чистим серцем; бо він солодкий і приємний для тих хто проживає дні свої свято. Цей святий піст використаймо на боротьбу з дияволом»[7, с. 108]. Далі преподобний Єфрем говорить, також як і святі Іоан Золотоустий та Василій Великий,  про те, яку користь піст приносив старозавітнім праведникам: «Цей піст, улюблені, тримав і лагідний Мойсей і ним творив чудеса, за нього удостоєний бачити Бога. Цього посту, улюблені, дотримувався і Ілля і удостоївся за те на вогненній колісниці піднестися на небо. Цей піст, улюблені, зберігав достолюб’язний юнак Даниїл і був за те прославлений, загородив пащі левам. У цьому пості, улюблені, зі святою ревністю подвизалися три отроки, вкинені в піч, і загасили силу вогненну. Цього посту, улюблені, дотримувалися святі пророки, по сорок днів проводячи без хліба і води. Цього святого посту дотримувалась Ніневія, наставлена проповіддю Іони; і люди і тварини постили сорок днів. Цим святим постом прославилися патріархи, пророки, праведні і всі благочестиві»[7, с. 109]. Окрім того, Єфрем Сірин вказує і на те, що заповідь посту збереглась і в часи новозавітні: «І апостоли, учні Господа нашого і проповідники віри, дотримувались цього святого посту, хоча переходили з місця на місце. Сам Спаситель наш дотримувався посту і навчив нас, як повинні ми постити, боротися проти лукавих і долати сатану. Цього святого посту навчали апостоли, учні Сина Божого і привели народи від омани до істини. Цим святим постом благословенні і непереможні мученики зміцнювали тіла свої, йдучи на меч, вогонь і всякі муки. Який великий ти, день посту!»[ 7, с. 109].

Святитель Григорій Палама, архієпископ Фессалонікійський, у своєму повчальному слові на піст подібно до інших Святих Отців Церкви звертає увагу на недостойний піст та згубний вплив гніву. Свт. Григорій також, говорить: «О, незрівняне ні з чим людинолюбство!  Тому що, цими словами Господь належним чином явив нам майбутній вирок на майбутньому суді і постанову Його, щоб ми здобули там кращий вирок і кращий спадок.  Бо тим, які…не заради Нього, ведуть благий образ життя, Він, звичайно, тоді скаже цими ж словами, які послідовно нині Він каже: «ви отримали вашу нагороду під час життя вашого»; як і Авраам сказав багатому: «прийняв ти блага твої в житті твоєму» (Лк.16: 25).  Але тим, які у вправі в чесноті мають на увазі виключно Його, Він говорить, що віддасть їм явно; воздасть їм благословення і спадщину, і радості, і в насолоду чисте і вічне; і, не бажаючи, щоб хтось позбувся цього, Він, Який хоче всіх привести до спасіння і до пізнання істини, нині являє, як я сказав, Свій неупереджений і незмінний вирок, показуючи, що синами Божими є тільки ті, які знехтували людську славу.  Саме тому, в одному з висловів, Він говорить про те і про інше: «Отець твій, що бачить тайне, воздасть тобі»… Господь говорить це для того, щоб не для погляду людей ми були видимі в молитві і пості, внаслідок чого від цього ніякої користі не буде: працю посту і молитви стійко витримаємо, а нагороду втратимо!»[4, с. 78]. Святитель також, говорить і про те, що піст за словами Спасителя не повинен бути лицермірним, як це було у фарисеїв: «Намастімо же єлеєм голову, каже, і вмиймо обличчя, тобто,  не потрібно піклуватися про те, щоб обличчя було бліде і не будьте неохайними і з сухою головою, оскільки це може вказати на наслідок накладеного на себе посту… і таким чином можна придбати похвалу від людей, бо так чинили фарисеї, постуючи.  Тому, й природно вони стали чужими для Христової Церкви і Господь суворо забороняє уподібнюватися їм.  Може бути, хто піднесено скаже, що тут під «головою» слід розуміти голову душі, тобто – розум, як начальницький, а під «обличчям» - уява, в якій зосереджуються враження, одержувані від почуттів, і нам, якщо ми правильно здійснюємо піст, слід помазати голову оливою, тобто,  наш розум зробити милостивим і наше обличчя - тобто  уяву, омити від ганебних і нечистих помислів і гніву і всього поганого, бо такого роду і, таким чином, здійснюється піст…»[4, с. 79]. Далі свт. Григорій вказує, подібно до інших Святих Отців, на піст старозавітніх праведників та демонструє тут древність посту, який тепер є в Христовій Церкві: «Так колись разом з трьома юнаками у Вавилоні, прикрашеними стриманістю й постом, посеред вогню можна було побачити і четвертого, який зберігає їх неушкодженими і чудесно зрошує їх.  Так Даниїлу, який вчиняє багатоденний піст, явився Ангел, наставляючи його і сповіщаючи йому майбутнє.  Так було і іншого разу, коли він молитвою і постом закрив пащі левам. Ангел через велику відстань переніс по повітрю пророка (Авакума)…  Так і в нас, тих які чинять разом тілесний і духовний піст і моляться, сприянням благих Ангелів, вогонь тілесної пристрасті буде погашений, і гнів - наче левиний - буде приборкано, і ми станемо учасниками пророчою їжі - в надії майбутніх благ і вірі та розумному спогляданні, і нам буде дано наступати на гаспида, і скорпіона, і на всю силу ворожу»[4, с. 79].

Отже, розглянувши твори деяких Отців Церкви, можна побачити, що у повчаннях на дні святого посту вони дотримуються спільної думки. У повчальних словах усіх Отців засуджується не дотримання посту та не достойний піст, або лицемірний, але, також, вони вітають тих хто дотримується посту і розповідають про ті блага, які очікують на таких людей. Окрім того, майже, всі із запропонованих церковних письменників вказують на древність традиції посту та на його Боговстановленість. Всі свої аргументи Отці Церкви підтверджували прикладами зі Святого Писання, що вказує на те, що воно є фундаментом їхнього вчення про піст, яке викладено вище. Також, з повчань стовпів Церкви Христової можна зробити висновки, що справжній піст буває лише в лоні Матері Церкви і не лише через відмову від споживання певної їжі, а також, він повинен приносити духовну користь.

Кандидат богословських наук Ієрей Іоан Сопронюк

Список використаних джерел та літератури

1. Біблія, книги священного писання Старого та Нового Завіту в українському перекладі з паралельними місцями та додатками. К:. Видання Київської Патріархії Української Православної Церкви Київського Патріархату 2004. – 1407 с.
2. Мужі апостольські: збірка писань мужів апостольських у перекладі українською мовою викладачів та аспірантів Київської православної богословської академії / під. ред. Святішого Патріарха Філарета. – К.: Видавничий відділ Української Православної Церкви Київського Патріархату, 2010. – 304с.
3. Святитель Василий Великий архиєп. Кесарии Кападокийской. Творения в 3-х томах. Т–1: Догматико-полемические творения. Экзегетические сочинения. Беседы./ Полное собрание творений святых отцов Церкви и церковных писателей. М.: 2008 – 750с.
4. Святитель Григорий Палама архиеп. Фессалоникийский. Беседы (омилии), в 3-х томах. Т. – 1. / Перев. с Греческого языка архим. Амвросий (Погодинъ). Монреаль: Издание братства преп. Иова Почаевского. 1965. – 260с.
5. Святитель Іоан Золотоустий. Повне зібрання творінь в 12-ти томах. Т – 2. Кн. 1./ Переклад українською мовою прот. Михаїла Марусяка к. б. н., під ред. Патріарха Філарета(Денисенка) К.: Видавничий відділ Української Православної Церкви Київського Патріархату. 2009. – 592с.
6. Святитель Іоан Золотоустий. Повне зібрання творінь в 12-ти томах. Т – 2. Кн. 2./ Переклад українською мовою прот. Михаїла Марусяка к. б. н., під ред. Патріарха Філарета(Денисенка) К.: Видавничий відділ Української Православної Церкви Київського Патріархату. 2009. – 528с.
7. Святой Ефрем Сирин, преподобный. Творения в 8-ми томах, Т. - 4. М.: Издательство «Отчий дом». 1995. – 538 с.