Свято-Михайлівський
кафедральний собор м.Житомира

У цьому році Українська Православна Церква Київського Патріархату, святкує визначну дату – п’ятдесят років перебування предстоятеля на кафедрі київських первосвятителів. Ця подія особлива для нашої Церкви та для всієї України, адже такий тривалий час першопрестольній Київській кафедрі не перебував жоден ієрарх Української Церкви.

Життєвий шлях майбутнього Патріарха Київського і всієї Руси-України, розпочався на Донеччині у селі Благодатне, де  23 січня 1929 р. у родині робітників народився наш предстоятель. 1946 р., після закінчення середньої школи, вступив одразу до 3-го класу Одеської духовної семінарії, яку закінчив з відзнакою і того ж року вступив до Московської духовної академії. Навчаючись на II курсі, 1 січня 1950 р. прийняв чернечий постриг з ім'ям Філарета.

У 1952 р. закінчив Московську духовну академію з ученим ступенем кандидата богослів'я і був призначений викладачем Священного Писання Нового Завіту в Московську духовну семінарію.

Одночасно виконував обов'язки благочинного Тройце-Сергієвої Лаври. З 1953 р. – викладач у Московській духовній академії. У 1953-54 навчальному році Вчена Рада Московської духовної академії присвоїла ієромонаху Філарету звання доцента. Того ж, 1953 р. був призначений на посаду старшого помічника інспектора Московської духовної академії і семінарії.

1956 р. призначений інспектором Саратовської духовної семінарії із возведенням у сан ігумена.

1957 р. переведений на посаду інспектора Київської духовної семінарії, а 12 липня 1958 р. возведений у сан архімандрита і призначений ректором Київської духовної семінарії.

1960 р. архімандрита Філарета призначено керуючим справами Українського Екзархату і настоятелем Свято-Володимирського кафедрального собору в м. Києві, а з червня 1961 по січень 1962 р. він був настоятелем подвір'я Російської Православної Церкви при Олександрійському Патріархаті у місті Олександрії (ОАР).

12 січня 1962 р. ухваленням Святішого Патріарха Алексія і Священного Синоду архімандрит Філарет був обраний єпископом Лузьким, вікарієм Ленінградської єпархії, з дорученням керувати Ризькою єпархією. 4 лютого 1962 р. відбулася його хіротонія на єпископа в м. Ленінграді.

13 червня по жовтень 1962 року виконував обов'язки Екзарха Середньої Європи. Після утворення єпархії Російської Православної Церкви на території Австрії у жовтні 1962 р. призначений єпископом Віденським і Австрійським. 12 грудня 1964 р. призначений єпископом Дмитровським, вікарієм Московської єпархії, ректором Московської духовної академії і семінарії. 14 травня 1966 р. возведений у сан архієпископа і призначений Екзархом України, архієпископом Київським і Галицьким, постійним членом Священного Синоду. Саме у день пам’яті священномученика Макарія митрополита Київського Господь покликав майбутнього патріарха до величного Києва для розбудови та розвитку Української Православної Церкви.

У 1991 р. митрополит Філарет став ініціатором проголошення автокефалії Української Православної Церкви.  Після прийняття Верховною Радою України 24 серпня 1991 р. рішення про проголошення України незалежною державою, за ініціативою митрополита Філарета 1-3 листопада 1991 р. відбувся Всеукраїнський Помісний Собор УПЦ, який одноголосно прийняв рішення про повну канонічну незалежність, тобто автокефалію Української Православної Церкви. Собор звернувся до Патріарха Алексія II і єпископату Російської Православної Церкви з цим рішенням, але Архієрейський Собор РПЦ 1, 2 квітня 1992 р. відмовив надати Українській Православній Церкві автокефалію.

Патріарх Алексій II вирішив неканонічним засобом усунути митрополита Філарета з поста Предстоятеля Української Православної Церкви і поставити на його місце свого ставленика – митрополита Володимира (Сабодана). 26 червня 1992 р., з порушенням канонів, Статуту УПЦ і постанов Архієрейського Собору РПЦ про самостійність і незалежність в управлінні УПЦ, за вказівкою Патріарха Алексія II в Харкові був скликаний «собор», який незаконно обрав ще одного митрополита Київського. Ним став митрополит Володимир (Сабодан), який був перед обранням Керуючим справами Московської Патріархії РПЦ.

11 червня 1992 р. Архієрейський Собор РПЦ вирішив таким чином покарати митрополита Філарета за намір відокремитися від Російської Православної Церкви для утворення Помісної Української Православної Церкви, але митрополит Філарет не визнав за собою вини і не підкорився рішенню Собору, вважаючи його неканонічним і незаконним.

25 червня 1992 р. відбувся Всеукраїнський Помісний Собор, на якому проголошено об'єднання частини Української Православної Церкви і Української Автокефальної Православної Церкви в єдину Українську Православну Церкву Київського Патріархату. Собор визнав незаконним рішення Архієрейського Собору РПЦ і обрав Патріархом Київським і всієї Руси-України митрополита Мстислава (Скрипника). Митрополита Філарета було обрано Заступником Патріарха Київського і всієї Руси-України.

Митрополит Філарет попри всі нападки та інтриги продовжує боротися за створення в Україні Помісної Православної Церкви Київського Патріархату.

У жовтні 1995 року на Всеукраїнському Помісному Соборі митрополит Філарет був обраний Патріархом Київським і всієї Руси-України.

За час перебування в ролі предстоятеля, Патріарха Філарета Церква Українська розвивається та збільшується. Його Святість ревно виконує своє служіння і є яскравим прикладом для майбутніх поколінь.

У далекому 1966 р. 14 травня Господь покликав до Києва нашого предстоятеля. У цей день Церква святкує пам'ять священномученика Макарія митрополита Київського. І за молитвами цього святого Господь благословляє нашого предстоятеля.  Адже які б не були труднощі у його житті, його Святість твердо та впевнено розбудовує Українську Православну Церкву. Господь Ісус Христос сказав: «По їхніх ділах ви пізнаєте їх» (Мф. 7:16). А апостол Яків ширше пояснює ці слова: «Якщо хто-небудь скаже: Ти маєш віру, а я маю діла. Покажи мені твою віру без діл, а я тобі покажу моїми ділами мою віру… Ви бачите, що чоловік оправдується ділами, не тільки вірою… Як тіло без душі мертве, так само й віра без діл мертва» (Як. 2: 18, 24, 26). І справді наш предстоятель має міцну віру, яку підтверджує своїми ділами. Його Святість, веде цей духовний корабель, нашу Православну Церкву, бурхливими хвилями гріховного світу до тихого пристановища, до Царства Небесного, до вічного та блаженного життя.

Сьогодні, у ці нелегкі для України дні наш предстоятель бере участь у міжнародній миротворчій діяльності. І ми віримо, що нині ця миротворча діяльність допоможе в залагодженні конфлікту між двома православними народами.

У цих складних умовах війни з Росією Патріарх Філарет проявив себе як справжній духовний пастир української нації. Він став єдиним, хто не боїться свідчити про істину й говорити правду перед сильними світу цього, називаючи речі своїми іменами: добро – добром, зло – злом. Його Святість показує справжній приклад соціального служіння Церкви, допомагаючи військовим та постраждалим від конфлікту на сході України. У своїх проповідях Патріарх підтримує моральний бойовий дух українських воїнів, надихаючи їх на перемогу.

У ці трагічні часи ціною стількох жертв, людських життів Господь відкриває українському народові очі, дає можливість пізнавати, де справді Українська Церква – Церква, яка зі своїм народом у найскрутніші часи. І  цією Церквою мудро керує з Божою допомогою Святійший Патріарх Філарет.

У ці святкові дні, вітаємо нашого  предстоятеля, який уже пів століття перебуває на престолі першосвятителів Київських і щиро зичимо Вам многих і благословенних років патріаршого служіння рідному народові на його шляху до спасіння й успадкування вічного життя в Царстві Небесному!

Εις πολλά έτη δέσποτα!