Свято-Михайлівський
кафедральний собор м.Житомира

У сьогоднішньому Євангелії є слова, які можуть порадувати кожну людини, якщо вона знайде в собі правдивість і сили подивитися на себе і на своє життя без брехні.

Христос, звертаючись до самарянки, каже їй: Добре ти сказала, що в тебе немає чоловіка - воістину ти сказала правду! Зрозуміло, що Гоподь не хвалив її за минуле життя, але за те, що вона була здатна правдиво і істинно подивитись на це життя і правдиво сказати: Як добре, що ти так сказала, ти правильно сказала...

Далі розмова змінюється: в ту мить, коли вона бачить, що цей Чоловік може говорити не про земне, а про щось більш глибоке, більш основне, вона вже не питає Його про воду, про колодязь, - вона каже Йому: Наші батьки поклонялися на цій горі, а ви кажете, що в Єрусалимі треба поклонятися Богові; де ж правда? Про все забуто: черпало забуто, і спрага, і далекий шлях з Самарії, - залишилось одне основне питання: де поклонятися Богу, як поклонятися так, щоб Господь це поклоніння прийняв? І тому що ця жінка мала правду в своєму серці і була здатна без брехні поглянути на себе, без брехні сказати про себе істину, Христос їй відкрив, що Богу треба поклонятися в дусі та істині.

Бог може врятувати кожного з нас, але Він нічого не може зробити, якщо ми брешемо перед собою і брешемо перед Ним. Він може спасти того грішника, яким ми є, Він не може врятувати того ілюзорного праведника, якого ми намагаємося представити собою і яким ми не є. Якщо ми хочемо вклонитися Богу, то ми повинні вклонитися Йому в істині, в правді, в чесності та в добрій совісті, - тоді Бог робиться нам доступний.

І ще: поклоняються Богу не тут чи там, Богові поклоняються в своєму дусі і в своєму серці, всією правдою, всієї істиною, всім полум'ям свого життя. Поклоніння Богу не полягає в тому, щоб в одному чи іншому місці приносити Йому молитви, які з кров'ю вирвалися колись з чужих сердець; поклонятися Богу - це означає стояти у всій правді і неправді своєї перед Богом, але істинно перед Ним стояти, бачити в Ньому свого Господа Бога і поклонятися перед Ним, бачити в Ньому те, що Він представляє: святе, дивне, прекрасне.

Якщо ми так поклоняємося Богу, то це поклоніння має піти далеко за межі хвалебних церковних піснеспівів чи навіть наших покаянних слів; поклоніння Богу має стати всім у нашому житті. Щоразу, як ми творимо правду і правду говоримо, кожен раз, коли ми рибимо добро і проявляємо любов, кожен раз, коли ми гідні свого імені людини та імені Божого, ми поклоняємося Богу духом і істиною.

Почнемо ж цьому вчитися! Але почати ми можемо тільки з того, щоб встати перед собою, перед Богом, перед людьми в нашій правді, які ми є, і поклонитися усім життям нашим, і словом, і ділом. Амінь.

Митрополит Антоній (Блум)

Переклад Православного молодіжного веб-порталу hram.lviv.ua