Українська

Антипасха. Поминання спочилих на кладовищах

Душекорисні речі - Радимо прочитати

Друга неділя після Пасхи  називається за церковною традицією Антипасхою (від грецького «замість Пасхи» – друга, нова Пасха), в цьому році вона припадає на 15 квітня.

Антипасха, як оновлений спогад про Пасху на восьмий день, знаменує собою вічну радість християн, пов’язану з Воскресінням Христовим.  Вона ще має назву – неділя апостола Фоми. Служба цього дня присвячена спогаду про осязання апостолом Фомою ран воскреслого Христа, бо зі Святого Євангелія ми знаємо, як Господь наш Ісус Христос на восьмий день після Свого Воскресіння знову явився апостолам і зміцнив віру апостола Фоми, який не хотів повірити іншим апостолам, що Господь воскрес і вони Його бачили. То Фома сказав до них: «Коли не побачу на руках Його знаків від цвяхів і не вкладу пальця мого в рани Його, і не вкладу руки моєї в ребро Його не повірю» (Ін. 20, 25). І далі ми бачимо, що через вісім днів, коли апостоли разом із Фомою перебували в домі при замкнених дверях, знову явився Христос і сказав: «Мир вам!». І, звернувшись до апостола Фоми, сказав: «Дай сюди палець твій і поглянь на руки Мої, і дай руку твою і вклади в ребра Мої, і не будь невірний, а вірний» (Ін. 20, 27). І побачивши на власні очі воскреслого Господа, Фома вигукнув: «Господь мій і Бог мій!» І каже йому Ісус: «Ти увірував, бо побачив Мене; блаженні ті, що не бачили і увірували» (Ін. 20, 28-29).

 

Фомина неділя ще з давніх-давен у нашому народі називається провідною, бо в цей день існує звичай поминати своїх спочилих родичів: у радості світлого празника Пасхи їх відвідують і знову проводять у своїх молитвах до вічного спокою.

У вівторок другої седмиці після Пасхи, через день після Фоминої неділі (Антипасхи) Православна Церква відзначає день особливого поминання спочилих.  Цей поминальний день називається Радониця, що означає радість перемоги над смертю, здобутої Воскресінням Христа.  У цьому році Радониця  припадає на 17 квітня. Цього дня християни якби розділяють пасхальну радість про Воскресіння Спасителя з членами Церкви, що вже залишили цей світ.

Розповсюджений в даний час звичай відвідувати кладовище в самий день Пасхи -  суперечить найдавнішим установленням Церкви. Пасха – час особливої і виняткової радості, свято перемоги над смертю і над всякою печаллю і скорботою. Якщо людина вмирає на Пасху, то її ховають за особливим пасхальним чином. Але, деякі християни, на жаль, не тільки відвідують кладовище в день Пасхи, але і супроводжують ці відвідування п'яним диким розгулом. А ті, хто так не робить, часто не знають, коли в Пасхальні дні можна і потрібно поминати померлих.

Починаючи з Фоминої  неділі у храмах і на кладовищах звершуються поминальні богослужіння, в цей період існує звичай відвідувати могили рідних,  приносити крашанки та інші пасхальні страви, які прийнято  віддавати убогим і нужденним як милостиню для поминання душі, а також запрошувати священиків для звершення чину літії. Таке спілкування з померлими відображає віру в те, що вони після смерті не перестають бути членами Церкви Того Бога, Який «не є Бог мертвих, але живих» (Мф.22, 32).

Кладовище – це священне місце, де покояться тіла спочилих до майбутнього воскресіння. Не можна  їсти або пити на кладовищі, а особливо неприпустимо лити горілку на могилу. Звичай залишати на могилі стопку горілки і кусочок хліба «для померлого» –  є пережитком язичництва і не повинен дотримуватись в православних сім'ях. Прийшовши на кладовище, потрібно запалити свічку, для звершення чину літії запросити священика. По бажанню можна прочитати акафіст за упокій спочилих.

Але, перед тим, як відвідати кладовище, потрібно прийти в храм до початку служби, подати записку з ім'ям спочилого для поминання в алтарі (краще всього, якщо це буде поминання на проскомідії, коли за спочилих буде вийнята із особливої просфори часточка, а потім в знак омовіння його гріхів, її опустять в Чашу з Святими Дарами). Після цього не потрібно втікати з храму на кладовище. Краще, якщо ви самі приймете участь в соборній молитві за ваших близьких.

Адже, молитва за спочилого – це саме велике і головне, що ми можемо зробити для тих, хто відійшов в інший світ. Вічно жива душа спочилого потребує наших постійних молитов, тому що вона сама уже не може творити добрих справ, якими  могла б умилостивити Бога. Ось чому домашня молитва за близьких, поминання у Церкві, молитва на кладовищі у могили спочилого – обов’язок кожного православного християнина.

Перемога над смертю, отримана смертю і воскресінням Христа, витісняє печаль про тимчасову розлуку з рідними, і тому ми, по слову митрополита Антонія Сурожського, «з вірою, надією і пасхальною впевненістю стоїмо у гробу спочилих».

 
ЗНАЙТИ
НОВЕНЬКЕ