Свято-Михайлівський
кафедральний собор м.Житомира

Святі 12 мучеників
Святі 12 мучеників - Памфіл пресвітер, Валент (Уалент) диякон, Павло, Порфирій, Селевкій, Феодул, Юліан, Самуїл, Ілля, Даниїл, Єремія, Ісая постраждали під час гоніння на християн, піднятого імператором Діоклетіаном в 308 - 309 роках в Кесарії Палестинській. Святий мученик Памфіл, уродженець міста Беріт (Бейрут), здобув освіту в Александрії, після чого був поставлений пресвітером в Кесарії. Він багато потрудився над звіренням і виправленням текстів Нового Завіту, пошкоджених переписувачами. Виправлені копії святий Памфіл переписував і розсилав охочим їх мати. Таким чином ним були навернено до Христа багато язичників. Його трудами і турботами в Кесарії була зібрана велика бібліотека духовних книг, що служила християнській освіті. Блаженний Ієроним (IV - початок V ст.) Дуже шанував святого Памфіла і вважав себе щасливим, бо знайшов і зберігав у себе деякі його рукописи. Святому Памфілу в благовісті віри Христової діяльно допомагали святий Валент, диякон Елійської церкви, людина похилого віку, який прекрасно знав Священне Писання, і святий Павло, що горів вірою і любов'ю до Христа Спасителя. Всі троє були вкинені на 2 роки до в'язниці правителем Кесарії Палестинської Урбаном. До правління його наступника Фірміліана в Єгипті були засуджені та відправлені в Кілікію (Мала Азія) на золотоносні родовища 130 християн. Їх проводжали до місця вигнання п'ять юнаків-братів. На зворотному шляху до Єгипту вони були затримані в Кесарії і кинуті до в'язниці за сповідання Христа. Юнаків привели на суд до Фірміліана разом з ув'язненими раніше святими Памфілом, Валентом і Павлом. Назвавшись іменами старозавітних пророків - Іллі, Єремії, Ісаї, Самуїла і Даниїла, на питання про їх батьківщину юнаки відповідали, що вони громадяни Єрусалиму, розуміючи під цим небесний Єрусалим. Фірміліан нічого не знав про місто з такою назвою, так як на місці Єрусалиму, зруйнованого імператором Титом в 70 році, було побудоване імператором Адріаном (117 - 138) місто, зване в той час Елій-Адріан. Фірміліан довго мучив юнаків, намагаючись дізнатися місце розташування невідомого міста і схилити юнаків до віровідступництва, нічого не добившись, правитель віддав їх на усічення мечем разом з Памфілом, Валентом і Павлом.

Перш за все довелося постраждати слузі пресвітера Памфіла 18-річному юнакові Порфирію, лагідному і смиренному. Почувши про винесений смертний вирок мученикам, він просив дозволу у правителя поховати тіла засуджених після їх страти, за що був убитий і відданий для спалення на вогнищі.

Свідок цього мучеництва, благочестивий християнин Селевкій, колишній воїн, вітаючи подвиг страждальців, підійшов до Памфіла перед стратою і розповів йому про мученицьку кончину святого Порфирія. Він тут же був схоплений воїнами і, за велінням Фірміліана, усічений мечем разом із засудженими.

Один із слуг правителя, Феодул, людина похилого віку і таємний християнин, вітаючи мучеників, ведених на страту, поцілував їх і просив помолитися за нього. Він був приведений воїнами на допит до Фірміліана і за наказом останнього розіп'ятий на хресті.

Юнак Юліан, родом каппадокієць, підходячи до Кесарії, побачив тіла святих, кинуті без поховання на поживу звірям, Підійшовши до них, Юліан схилив коліна і поцілував тіла страждальців. Ті, що стояли осторонь воїни схопили його, повели до правителя, який засудив святого Юліана на спалення. Тіла всіх 12-ти мучеників перебували без поховання протягом 4-х днів. Ні звірі, ні птахи не торкнулися їх. Збентежені цією обставиною, язичники дозволили християнам взяти тіла мучеників і поховати їх.

Преподобний Маруф, єпископ Месапотамський
Преподобний Маруф був єпископом заснованого ним міста Тигріта (грецькою - Мартирополь), - прикордонного міста Візантійської імперії і Персії. Він прославився своєю освіченістю і благочестям, писав про мучеників, що постраждали за віру Христову від персидського царя Сапора, залишив після себе і інші твори на сирійській мові, серед яких найбільш відомі "Тлумачення на Євангеліє", "Пісні Маруфа", "Літургія Маруфа" і "73 Правила Вселенського Нікейського Собору" (325) з описом діянь Собору.

У 381 році святий Маруф брав участь на II Вселенському Константинопольському Соборі, скликаному проти єресі Македонія, а в 383 році - на помісному Антіохійському Соборі проти мессаліан.
У 403 - 404 роках святий Маруф відбув до Константинополя, щоб виклопотати у імператора Аркадія заступництва для персидських християн. Двічі він був послом імператора Феодосія Молодшого до шаха Іздегерда для укладення миру між імперією і Персією.

У 414 році святий Маруф, перебуваючи на посаді посла при дворі Іздегерда, прищепив шахові прихильність до християн і багато сприяв свободі сповідання в Персії істинної віри. Він відновлював християнські храми, зруйновані за гоніння персидського шаха Сапора, а також виклопотав мощі постраждалих святих мучеників і переніс їх в Мартирополя (Тігріту). Там він і помер близько 422 року. Мощі святого Маруфа згодом були перенесені до Єгипту і встановлені в скитському монастирі Богоматері.

Святий Флавіан, архієпископ Антіохійський
Святий Флавіан, архієпископ Антіохійський (381 - 404), був сучасником святителя Іоанна Золотоустого (+ 407) і відомий тим, що зумів силою лагідного переконання домогтися в імператора Феодосія (379 - 395) прощення Антіохійців, коли ті розгнівили царя, зруйнувавши його статую. Кончина преподобного була мирною і безболісною.

За матеріалами: cerkva.vn.ua